Rockwell B-1 Lancer

Rockwell B-1 Lancer
B-1B над Тихим океаном
B-1B над Тихим океаном
Типстратегічний бомбардувальник
ВиробникRockwell International
Перший політ23 грудня 1974
Початок експлуатації1 жовтня 1986
Статусексплуатується
Основні експлуатантиВПС США
Роки виробництва19731974, 1983 - 1988
Одиниць виробленоB-1A: 4, B-1B: 100.
Вартість одиниці283.1 мільйонів Доларів США у 1998 (B-1B)[1]
Commons-logo.svg  Зображення у ВікіСховищі

Rockwell[2] B-1 Lancer — американський надзвуковий стратегічний бомбардувальник зі змінною стрілоподібністю крила. Був розроблений у 1960-х рр. для заміни дозвукових Boeing B-52 Stratofortress, але останні використовуються у ВПС Сполучених Штатів і по сьогодні.

Перша його модифікація B-1A була розроблена на початку 1970-х років, але серійно не випускалася. Було побудовано всього чотири B-1A.

Модифікація B-1B, яка стала серійною версією цього літака, використовується у ВПС США по сьогодні. Передбачається, що літак буде на озброєнні до 2040 року.

Розробка

B-1A

Міжнародна ситуація на наприкінці 1960-х рр. все ще залишалася досить хиткою, оскільки повним ходом йшла Холодна війна. Зважаючи на закриття програми North American XB-70 Valkyrie, США потрібен був новий стратегічний надзвуковий бомбардувальник, який міг би нести крилаті ракети з ядерною боєголовкою. Крім того вже тоді поставала необхідність заміни парку B-52 Stratofortress, які з розвитком систем ППО ймовірного супротивника здавалися неефективними.

Зважаючи на це, 3 листопада 1969 року ВПС США оголосили конкурс на новий бомбардувальник, розробляти який взялися дві провідні авіабудівні компанії Америки — North American Rockwell, яка зайнялася розробкою планера, та General Electric, на яку було покладено розробку двигунів. Проект майбутнього бомбардувальника отримав назву В-1A.

Проект знаходився під контролем президента США Річарда Ніксона, оскільки останній хотів мати широкий діапазон засобів для можливого удару у відповідь під час ядерної війни з СРСР. В цьому плані Ніксон керувався концепцією гнучкого реагування, яка була запропонована адміністрацією Джона Кеннеді у 1961 році.

Контракт на виробництво та випробування п'яти В-1A, а також 40 двигунів F101 було укладено 5 червня 1970 року. 23 грудня 1974 року з аеродрому у місті Палмдейл, що у штаті Каліфорнія у повітря піднявся перший прототип нового бомбардувальника, на який було встановлено двигуни YF-101. Після проходження серії повітряних випробувань літак було відправлено до резерву.

Четвертий прототип В-1A у 1981 році

Доля наступного представника серії В-1A була подібною — після першого польоту 14 червня 1976 року та серії випробувань його використання було припинено. Під час планових випробувань 5 жовтня 1978 року на ньому було досягнуто швидкості 2,2 М.

Було збудовано ще два дослідних В-1A, випробування яких загалом завершилися успішно. Але після приходу до влади у 1977 році новообраний президент США Джиммі Картер відмовився від серійного виробництва цих бомбардувальників, надавши перевагу використанню крилатих ракет в зв'язку з появою в СРСР нового винищувача МіГ-31, який міг перехоплювати надзвукові бомбардувальники. Ефективнішим видавався B-52 озброєний крилатими ракетами повітряного базування.

Після того майже на чотири роки програма бомбардувальника В-1 була заморожена, але з обранням у 1981 році президентом республіканця Рональда Рейгана ситуація змінилася. Випробування В-1 були поновлені, але В-1A вже не задовольняв вимоги військового відомства США і на його основі почалася розробка нової версії стратегічного бомбардувальника, який отримав назву B-1B. Літак повинен був не лише нести ядерну зброю, а також бути підтримкою сил швидкого розгортання в віддалених районах.

B-1B

В-1B сьомого бомбардирувального авіаційного крила в 2004 році

2 жовтня 1981 року президент Рейган заявив про намір замовити 100 нових бомбардувальників B-1B та зробити його в майбутньому основним стратегічним надзвуковим бомбардувальником ВПС США. В січні 1982 року такий контракт був підписаний.

Порівняно зі своїм попередником B-1B мав посилену конструкцію корпусу та шасі, що дозволило йому здійснювати зліт та посадку з більшим корисним навантаженням (з 179 до 216 т.). Регульовані повітрозабірники, які встановлювалися на В-1A, було змінено на простіші нерегульовані, що призвело до зменшення максимальної швидкості з 2,22М до 1,25М. Проте зменшилась радіолокаційна помітність літака, а на малих висотах швидкість навіть зросла (з 0,85[Число Маха|М]] до 0,96М). Також зазнала змін конструкція гондол двигунів, і посилено комплекси радіоелектронної боротьби.

Прототипами B-1B стали переобладнані другий і четвертий B-1A, їхні випробування пройшли в березні 1983. Перший політ серійного B-1B Lancer відбувся 18 жовтня 1984 року, а офіційне прийняття на озброєння у Військово-повітряних силах США — 1 жовтня 1986 року. Всі сто літаків було виготовлено до травня 1988 року.

інші мови
العربية: بي-1 لانسر
беларуская (тарашкевіца)‎: Rockwell B-1
български: B-1
dansk: B-1 Lancer
Deutsch: Rockwell B-1
Ελληνικά: Rockwell B-1 Lancer
فارسی: بی-۱ لنسر
עברית: B-1 לנסר
hrvatski: B-1 Lancer
magyar: B–1 Lancer
Bahasa Indonesia: Rockwell B-1 Lancer
日本語: B-1 (航空機)
한국어: B-1 랜서
Bahasa Melayu: B-1 Lancer
Nederlands: B-1 Lancer
پنجابی: بی-1 لینسر
русский: Rockwell B-1 Lancer
srpskohrvatski / српскохрватски: B-1 Lancer
Simple English: Rockwell B-1 Lancer
slovenčina: Rockwell B-1 Lancer
slovenščina: Rockwell B-1 Lancer
Tiếng Việt: Rockwell B-1 Lancer