Франциско Суарес

Франциско Суарес
Franciscus Suarez, S.I. (1548-1617).jpg
Народився 5 січня 1548
Гранада, Андалусія, Іспанія [1]
Помер 25 вересня 1617(1617-09-25) [2] (69 років)
Лісабон, Ештремадура, Королівство Португалія
Громадянство ( підданство) Flag of Spain.svg  Іспанія
Діяльність богослов[d], філософ, письменник, юрист і  викладач університету
Alma mater Університет Саламанки
Вчителі Martín Gutiérrez [d]
Конфесія католицтво
CMNS:  Медіафайли на Вікісховищі

Франциско Суа́рес, ( ісп. Francisco Suárez; * 1548, Гранада — 1617, Лісабон) — іспанський філософ та теолог, представник пізньої, т. зв. барокової схоластики, «Doctor eximius» («видатний вчитель»), член ордену єзуїтів, що є головним за значимістю теологом цього ордену. Своїми поглядами тісно пов'язаний з католицькою контрреформацією. Вчився в університеті Саламанки, протягом життя викладав у Сеговії, Авілі, Валладоліді, Римі, Алькалі, Саламанці та Коїмбрі. Останнє повне видання його творів у Парижі нараховувало 28 томів.

Головним його твором є «Disputationes metaphysicae» (повна назва — «Metaphysicarum Disputationum, in quibus universa naturalis theologia ordinate traditur, et quæstiones ad omnes duodecim Aristotelis libros pertinentes accurate disputantur»)(«Метафізичні диспути, в яких впорядковано подано всю природну теологію, а також ретельно обговорено питання щодо всіх дванадцяти книг Арістотеля») ( Саламанка, 1597). Це фактично перший підручник з метафізики, де проблеми розподілені за темами і представлено огляд позицій різних філософів, що висловлювалися з цих питань. Він написаний за такою схемою: том 1-й: введення; предмет метафізики (міркування 1); поняття сущого (2); загальні властивості сущого (3-11); вчення про причинність (12-27); том 2-й: нескінченне суще (29-30); скінченне суще і поділ сущого (31); субстанція і привхідне конечне суще (32); нематеріальна і матеріальна субстанції (34-34); теорія випадкового сущого (37,); різні категорії та акциденції (37-53); entia rationis (те, що існує винятково в свідомості людини, а саме заперечення і неймовірні предмети, на кшталт кентаврів) (54). Завдання цього твору Суарес бачив у позитивних та об'єктивних відповідях на всі питання, що виникали.

Фактично ця праця включає усі метафізичні питання крім психології, що була викладена ним у «Tractatus De anima» (опублікований посмертно в 1621).

Іншим цікавим його твором, що присвячений етиці, є «De Virtute et Statu Religionis» ( 16081609). Суарес розумів, що контрреформація має полягати не тільки в посиленні засобів боротьби з протестантами, а в зміцненні моральності серед католиків. Серед інших його етичних робіт — «De vera intelligentia» «Auxilli Efficaicis» (видані в 1655 посмертно), де він говорить про те, що Бог дав людині право досягати чеснот в гармонії з його волею.

Серед інших його філософських творів — «De Legibus ac Deo legislatore in X libros distributus» ( 1612), що містить вчення про міжнародне і природне право, а отже розвиває томістичну правову та політичну теорію.

Були серед його праць і твори спрямовані на вирішення практичних питань політики Святого Престолу, а саме «Defensio fidei catholicae et apostolicae advertus Anglicanae sectae errors, cum responsione ad apologiam pro iure fidelitatis et pra fationem monitoriam Serenissimi Jacobi Anglae Regis» ( 1613) («Захист католицької віри проти єретичного вчення сектантів-англікан…»), де він виступає проти теорії Белларміно про неможливість влади Папи Римського над мирськими справама. Ця книга була спалена головою англіканської цекви і королем Англії Джеймсом І біля собору Св. Павла.

Prima pars Summae theologiae de Deo vno et trino

Можна також згадати його роботи «De Deo uno et trino» ( 1606) та «De opere sex dierum» ( 1621). До богословських його праць також відносяться праці: «Про благодать», «Про Ангелів», «Про антихриста» та «Коментарі до 3-ї частини суми теології Св. Томи Аквінського».

Одна з останніх його робіт, «De bello et de indis» виражає протест проти колонізації індіанців на основі його теорії природного права та рівності усіх людей перед Богом.

Впливи

Commentariorum ac disputationum in tertiam partem divi Thomae (1590).
Operis de religione (1625).
De incarnatione, pars prima (1745).
De incarnatione, pars secunda (1746).

Особливість робіт Суареса полягає в глибокому знанні вчень як отців Церкви, так і єретиків. Суарес втілює в собі усі здобутки схоластичної філософії. Перш за все він переглядає філософію Томи Аквінського і в багатьох випадках є його послідовником, зокрема в питанні збігу сутності і буття у Бога. А також він підтримував онтологічний доказ, особливо в тій частині де йдеться про останню причину існування речей — Бога. Однак він заперечував можливість потенціальної дії, а отже важливу частину доказів буття Божого у Томи Аквінського, на користь логіцизму Аверроеса. Зокрема з тих 24 тез, які згодом було визнано найсуттєвішими для томізму, Суарес підтримував лише 5, а саме ті, що стосувались психології.

Щодо Арістотеля, то Суарес підтримує його епістемологію, і теж вважає пізнання можливим лише через одиничні речі. В галузі теорії права, він також спирається на Арістотеля, визнаючи, що спільнота людей передує державі, однак як і Платон він намагається розробити модель держави. Франсіско категорично відкидає їхню позицію, щодо рабства як природній стан людей. Однак тут серйозний вплив на нього справили ренесансі гуманісти, зокрема Марсіліо Фічіно та Лоренцо Валли, і він у свою систему ввів елементи містики, зокрема певну тілесність.

Певним чином роботи Суареса перегукуються в своїй орієнтованості на Бога як основну реальність, через умоглядні поняття з працями Августина.

Досить важко піддається ідентифікації одна з головних позицій Суареса, а саме в питанні про універсалії. Витоки його знаходять в таких протилежних позиціях як реалізм Дунса Скота і крайній номіналізм Вільяма Оккама. Загальні поняття існують винятково в розумі, але не є такими, що створені людською уявою, тобто мають певні епістемологічні основи. Як і Оккам він вважає індивідуальні речі індивідуальними самими по собі. В питанні детермінованості людської волі Суарес частково опирається на свого попередника і колеги по ордену Моліну. Ідею передвизначення він так само видозмінює до передбачення наслідків людських вчинків, що у Суареса має форму передзнання, яке однак не заперечує свободу людської волі. Разом з тим, він висуває оригінальні світоглядні ідеї, що базуються на старих вченнях. Так ідею рівності усіх людей перед Богом, що є доктриною християнської церкви, він перетворює на ідею їх політичної рівності перед владою держави.

інші мови