Угорська революція (1848—1849)

Угорська революція (1848—1849)
Országgyűlés megnyitása 1848.jpg
Відкриття Державних зборів Угорщини 5 червня 1848 року
Дата: 3 березня 1848 — 5 вересня 1849
Місце: Угорське королівство ( Австрійська імперія)
Привід: Залежність від Габсбургів; феодальні пережитки в аграрній галузі
Результат: Поразка революції
Лідери
«Молода Угорщина» Ліберально налаштоване середнє дворянство, інтелігенція
Сили
від 10 000 до 190 000
Заарештовано 1500 чоловік

Угорська революція — демократична революція в Угорському королівстві, що входила до складу Австрійської імперії, одна з європейських революцій 1848—1849 років. Серед задач революції було встановлення демократичних прав і свобод, ліквідація феодальних пережитків, перед усім в аграрних відносинах, а також досягнення національної незалежності Угорського королівства. Рушійною силою революції стало ліберальне середнє дворянство та міська інтелігенція. В ході революції було проведено докорінні перетворення соціально-політичного устрою Угорському королівстві, проголошено незалежність від Габсбургів і створено демократичну державу. Незважаючи на свої спроби, у 1849 році путч було врегульовано завдяки діям, на прохання австрійського двору, експедиційного корпусу Івана Паскевича, австрійської армії, анти угорським повстанням національних меншин.

Передумови

Соціально-політичне становище Угорщини

До середини XIX століття система абсолютизму, яку було встановлено ще у період Наполеонівських війн в Угорському королівстві, не стала відповідати вимогам часу та інтересам основних соціальних груп країни. Уряд Австрійської імперії не бажав йти на жодні реформи в адміністративній чи політичній сферах, консервуючи застарілі бюрократичну систему та феодальні порядки. Громадське життя Угорщини перебувало під цілковитим контролем з боку Відня, цензура та поліцейські переслідування опозиції стали нормою. Угорське королівство було практично позбавлено самостійності в рамках Австрійської імперії, тривалий час Державні збори Угорського королівства взагалі не скликались, державною мовою лишалась латина. Угорці не мали можливості вчиняти вплив на політику всередині своєї країни й були змушені задовольнятись лише обмеженими формами місцевого самоврядування на рівні комітатів. Митно-тарифна система імперії була встановлена в інтересах австрійської промисловості та перетворювала Угорське королівство на постачальника сировини для підприємств Австрії та Чехії, що бурхливо розвивались. Селянське питання також не було вирішено: в країні зберігалось кріпосне право, судова влада поміщика та феодальні повинності селян. Низка застарілих звичаїв, накшталт авітіциту (невідчуджуваність дворянської земельної власності), а також вкрай жебрацький стан селянства та феодальні відносини перешкоджали розвиткові сільського господарства, що лишалось основою економіки країни. [1]

Національні рухи напередодні революції

Революції
1848—1849 років
Франція
Австрійська імперія:
    Австрія
    Угорщина
    Чехія
    Хорватія
    Воєводина
    Трансільванія
    Словаччина
    Галичина
    Словенія
    Далмація та Істрія
    Ломбардія та Венеція
Німеччина
Італійські держави:
    Неаполітанське королівство
    Папська область
    Тоскана
    П'ємонт та герцоґства
Польща
Валахія та Молдавія
Лайош Кошут
Шандор Петефі

У той же час у 1830-х роках почався бурхливий підйом національного руху. Іштван Сечені виступив з ідеєю широкого оновлення країни, перед усім у сфері економіки та демонтажу феодальної системи. Виступи Сечені набули великого громадського резонансу та спонукнули багатьох угорських дворян зайнятись політичною діяльністю. Міклош Вешшелені пішов ще далі й висунув ідею ліквідації абсолютизму і створення в Угорщині конституційної монархії. Ліберальні ідеї швидко розповсюджувались серед дворянства, особливо середнього, та інтелігенції. До кінця 1830-х років склалось декілька течій національного руху: «нові консерватори» ( Аурел Дежевфі, Дьйордь Аппоні, Шама Йошик та Іштван Сечені) виступали за певні демократичні реформи за посилення централізації та збереження господарювання аристократії; ліберали ( Лайош Баттяні, Ференц Деак, Лайош Кошут та, частково, Йозеф Етвеш) вимагали повної ліквідації феодальних пережитків, введення демократичних свобод, розширення автономії Угорщини й перетворення країни на парламентську монархію. Пізніше виник радикальніший рух студентства і частини інтелігенції, що концентрувався навколо групи «Молода Угорщина» ( Шандор Петефі, Пал Вашварі та Міхай Танчич) й виступав з позицій республіканізму і необхідності збройного повстання.

Особливістю угорського ліберального руху став той факт, що носієм ідей демократичних перетворень та рушійною силою революції було дворянство. Це пояснювалось слабким розвитком міст в Угорщині, слабкістю буржуазії та роллю дворянства, як склалось історично, що виступало захисником прав і свобод угорської нації проти іноземного володарювання. Іншою істотною рисою руху була неуважність до національного питання: ліберали вважали, що демократичні перетворення і затвердження пріоритету особистої свободи зроблять непотрібними корпоративні права національних меншин, які вони вважали пережитком феодальної системи. Це переконання в умовах Угорського королівства, у якому представники титульної нації становили лише 38 % населення, загрожувало сплеском національних конфліктів. Паралельно з розвитком угорського руху, укріплювалось самоусвідомлення інших народів країни — хорватів, сербів, словаків, румунів та русинів, що часто суперечило інтересам угорців. [1]

Спроби реформ та їх провал

На державних зборах 18391840 років лібералам вдалось домогтись амністії для політичних в'язнів, розширення сфери застосування угорської мови в адміністрації та затвердження можливості розкріпачення селян за викуп. У 1840-х роках по всій країні виникла ціла мережа товариств соціального захисту, взаємодопомоги, підтримки вітчизняної промисловості. Особливої відомості набула газета «Пешті хірлап», що видавалась Л. Кошутом і розповсюджувала ідеї негайного звільнення селян та введення загального оподаткування. 1844 року віденський уряд передав важелі управління Угорщиною новим консерваторам: Д.Аппоні був призначений віце-канцлером Угорського королівства, а Ш.Йошик — Трансільванії. Одночасно було посилено централізацію, розширено повноваження адміністраторів та феішпанів — представників центральної влади в комітатах. Нові державні збори, що відкрились 1847 року, однак, зайшли у глухий кут з причини протиріч між лібералами та консерваторами й не змогли ухвалити рішення про реформи. [1]

інші мови
Bahasa Indonesia: Revolusi Hongaria 1848
srpskohrvatski / српскохрватски: Mađarska revolucija 1848.
slovenčina: Uhorská revolúcia