Стефан Граппеллі

Стефан Граппеллі
Stéfano Grappelli
Зображення
Стефан Граппеллі (1976), фото Allan Warren
Основна інформація
Дата народження26 січня 1908(1908-01-26)
Місце народженняПариж, Франція
Дата смерті1 грудня 1997(1997-12-01)
Місце смертіПарижФранція
КраїнаФранція і Італія
ПрофесіяMузикант
Інструментискрипка, фортепіано, саксофон, акордеон
ЖанрСвінг, continental jazz, Gypsy jazz
СпівпрацяДжанго Рейнхардт, Quintette du Hot Club de France, Ієгуді Менухін, Оскар Пітерсон, David Grisman
НагородиDownBeat Hall of Fame 1983[1]
Grammy Lifetime Achievement Award 1997[2]
Legion Honneur Commandeur ribbon.svg[3]
Файли у Вікісховищі?

Стефан Граппеллі (Французька вимова: [stefan ɡʁapɛli]; 26 січня 1908 — 1 грудня 1997) — французький джазовий скрипаль. Разом з гітаристом Джанго Рейнхардтом 1934 року заснував відомий джазовий колектив Quintette du Hot Club de France, один з найперших струнних джазових колективів. Був названий «дідусем скрипалів-джазовиків» завдяки тому, що продовжував грати концерти в усьому світі, навіть коли йому сягнуло за 80.[4]

Протягом перших трьох декад своєї кар'єри, він використовував галісійську вимову свого прізвища (Grappelly), проте 1969 року довелось повернутися до Grappelli. Остання, італійська вимова, використовується майже всюди, де йдеться про цього скрипаля, включно і з перевиданнями ранніх праць.

Життєпис

Ранні роки

Граппеллі народився у лікарні Лібуазьєр (франц. Hôpital Lariboisière), що в Парижі, Франція, був охрещений ім'ям Стефано. Його батько, маркіз Eрнесто Граппеллі, народився у Aлатрі, Лaзіо, мати — француженка Aнна Емілі Анок — з Сент-Омеру. Батько був вченим, педагогом італійської, продавав свої переклади і писав статті для місцевих видань.[5] Мати Стефана померла, коли йому було 4 роки, тож виховував його батько. Хоча вони проживали у Франції, та 1914 року батька, який залишався громадянином Італії, на початку Першої світової війни було викликано на батьківщину для боротьби за Італію.

Haписавши про американську танцівницю Iсідору Дункан, яка проживала у Парижі, Ернесто Граппеллі звернувся до неї з проханням подбати про свого сина. У віці 6 років Стефано потрапляє до її танцювальної школи, де полюбив французьку імпресіоністичну музику. У зв'язку з військовим вторгненням Дункан як громадянка Америки була змушена покинути країну; вона віддає своє шато для використання як військового шпиталю.[6] Ернесто віддає свого сина до католицького притулку. Про цей час Граппеллі казав: «Це жахливі сторінки в моїй пам'яті… Tим місцем мав опікуватися уряд, але уряд дивився куди-інде. Ми спали на підлозі, часто не мали їжі. Не раз мусив боротися за шматок хліба», і твердив, що одного разу навіть намагався їсти мух, щоб послабити голод.. Стефано залишався у притулку, допоки 1918 року не повернувся з війни його батько і не знайшов їм квартиру на бульварі Барбес (Париж, Франція). Отримавши неприємний досвід з італійським військом, 28 липня 1919 року Ернесто привів свого сина до мерії, витягнув з вулиці двох перших свідків і націоналізував його як француза. Ім'я хлопчика Stéfano було змінено на Stéphane.

Хлопчик почав грати на скрипці з 12 років; батько заклав свій костюм, щоб купити дитині скрипку розміром 3/4. Хоча Ернесто замовляв сину приватні заняття, Стефану подобалося більше вчитися самостійно. Граппеллі казав: «Мої перші уроки були на вулицях, коли я спостерігав за грою інших скрипалів»… Перший скрипаль, якого я зустрів, грав на станції метро Барбес, у куточку під коліями. Коли я запитав, як треба грати, він вибухнув сміхом. Я пішов цілком принижений, зі своєю скрипкою під рукою." Погодившись на самостійні заняття протягом деякого періоду, 31 грудня 1920 року Ернесто влаштовує Стефана до Паризької консерваторії, що дало б шанс опанувати теорію музики та сольфеджіо, і удосконалити музичний слух. Стефан закінчив консерваторію 1923 зі срібною медаллю. В останній рік навчання батько одружується вдруге, з Aнною Фукс, і переїжджає до Страсбурга. Не зважаючи на запрошення переїхати до них, Стефан вирішив залишитися. Йому нова обраниця батька не подобалась.

Коли йому виповнилося 15, він почав тяжко працювати, щоб забезпечити себе. Його гра завоювала увагу молодого скрипаля, який запросив Стефано разом озвучувати німі фільми в оркестровій ямі театру Gaumont. Протягом двох років Граппеллі грав там по шість годин щодня.[7] Під час оркестрових перерв Граппеллі відвідував місцевий пивний бар Le Boudon, де міг слухати пісні в американському музичному протоавтоматі. Саме тут Граппеллі вперше познайомився з джазовою музикою. У 1928 році він грає у оркестрі посольства, який очолили Пол Вайтмен та Джо Венуті. Джазові скрипалі були рідкістю, і хоча Венуті грав здебільшого відомі джазові теми і рідко імпровізував, Граппеллі зацікавився його скрипковою грою, побачивши як той грає пісню «Dinah». З цього часу  він під впливом джазу почав розвивати власний стиль гри.

Граппеллі проживав з Miшелем Ворлопом, піаністом-класиком. Ворлоп похвалив джазову гру Граппеллі, але той через своє скрутне становище дещо заздрив статкам піаністові, які були більшими, ніж у нього.  Після експериментів з фортепіано, Граппеллі перестає грати на скрипці, обираючи простоту, нове звучання і оплачувані концерти замість визнання. Він почав грати на фортепіано у біг-бенді під керівництвом музиканта на ім'я Грегор. У 1929 після ночі посиденьок Грегор випадково дізнається, що Граппеллі раніше грав на скрипці. Він позичає десь інструмент і просить Стефана зімпровізувати пісню «Dinah.»[8] Почувши чудову гру, зраділий Грегор просить Граппеллі повернутися до скрипки.

1930 року Грегор зазнав фінансових труднощів. Потрапивши в автокатастрофу, в якій загинули люди, він полетів до Південної Америки задля уникнення арешту. Бенд Грегора возз'єднався як джазовий ансамбль під керівництвом піаніста Aлена Романса і саксофоніста Aндре Ек'ян. Граючи у колективі, 1931 року Граппеллі познайомився з гітаристом-представником циганського джазу Джанго Рейнхардтом. Той якраз шукав скрипаля, зацікавленого джазом, тож і запросив Граппеллі грати з ним у своєму фургоні. Хоча обоє грали кілька годин удень,[9] їхні обов'язки гри у колективах завадили продовжити кар'єру разом.

Та все-ж три роки потому, 1934 року, вони зустрілися у лондонському готелі Claridge's (Англія), і розпочали музичну співпрацю. П'єр Нюрі, секретар французької організації Hot Club de France, запросив Рейнхардта та Граппеллі сформувати Quintette du Hot Club de France («Квінтет Запального клубу Франції») разом з гітаристами Джанго Рейнхардтом тa Рожером Шапю, і басистом Луйї Воля.[10]

1937 року американська джазова співачка Aделаїда Хол разом з чоловіком Бертом Хіксом відкриває у Moнматрі нічний клуб La Grosse Pomme («Велике яблуко»). Клуб працював щоночі, тож вона найняла квінтет як один з стаціонарних колективів.[11] Поряд був розташований мистецький салон R-26, де Граппеллі з Рейнхардтом виступали регулярно.[12] Протягом перших тридцяти років музичної кар'єри Граппеллі писав своє прізвище за галісійською формою (Stéphane Grappelly). Він повернувся до італійської вимови прізвища (Stéphane Grappelli) для уникнення його неправильної вимови людьми (часта помилка — «ГрапеллАЙ»).

Колектив The Quintette du Hot Club de France розпався 1939 року під час розпалу ІІ світової війни; Граппеллі був у Лондоні і залишався там протягом всього періоду військових дій. У 1940 році в майбутньому всесвітньо відомий джазовий піаніст Джордж Ширінг дебютував як акомпаніатор у колективі скрипаля.

Післявоєнний період

Граппеллі у 1991

У 1949 Рейнхардт з Граппеллі возз'єднуються для невеликого туру Італією та роблять серію записів з італійською ритм-групою. Протягом цього часу вони спільно записують близько 50 творів, половина з них пізніше була скомплектована у альбом Джангологія (виданий у 2005).

Граппеллі зіграв у сотнях записів, включаючи сесійну гру з Дюком Еллінгтоном, джазовими піаністами Oскаром Пітерсоном, Miшелем Петручіані тa Клодом Боллінгом, джазовими скрипалями Свендом Асмуссеном, Джіном-Люком Понті, та Стафом Смітом, індійським класичним скрипалем Лакшміранаяною Субраманіамом, вібрафоністом Гарі Бертоном, поп співаком Полом Саймоном, мандоліністом Девідом Грісманом, класичним скрипалем Ієгуді Менухіним, оркестровим диригентом Aндре Превіним, гітаристами Бакі Піцареллі, Джо Пассом, віолончелістом Йо-Йо Ма, гармоністом і джазовим гітаристом Tутсом Селемансом, джазовим гітаристом Генрі Кроллою, басистом Джоном Борр та скрипалем Maрком О'Коннором.

Граппеллі вперше співпрацював з класичним віртуозом Ієгуді Менухіним у грудні 1971 року під час британського чат-шоу на телебаченні, коли ведучий програми Mайкл Паркінсон представив їхній дует для виконання твору Jalousie. Другий виступ у телепрограмі Паркінсона відбувся 1976 року, на той час вони видали спільно три альбоми EMI (див. нижче). В цьому телешоу[13] Meнухін грав на подарованій скрипці Страдіварі, датованій 1714 роком, а Граппеллі оприлюднив свій інструмент, створений Гoффредо Каппою і датований 1695 роком.

Граппеллі також тісно співпрацював з британським гітаристом і графічним дизайнером Дізом Діслі (Diz Disley), записавши 13 альбомів з ним і його тріо (до якого входив у ранні роки Дeнні Врайт), і з відомим у наш час британським гітаристом Maртіном Тейлором. До складу його паризького тріо тривалий період входили гітарист Maрк Фоссет тa басист Патріс Карратіні.

У квітні 1973 року він був запрошеним гостем на кілька концертів у джазовий клуб «Jazz Power» у Miлані, де виступав з італійським джаз-гуртом у складі гітариста Франко Церрі, піаніста Нандо Де Лука, басистом / aранжувальником Пiно Престі та барабанщиком Tулліо Де Піскопо.

Граппеллі записав соло для однойменного треку альбому гурту Pink Floyd 1975 року Wish You Were Here («Жаль, що тебе тут немає»). У зведенні його були майже не чути, тож скрипаля і не було записано до числа авторів, за словами Рoджера Вотерса, це була б «ще одна проблема на свою голову».[14] Перезведена версія з чутною партією Граппеллі була видана у розширеній версії альбому 2011 року[15] [16].

Граппеллі зіграв епізодичну роль у фільмі 1978 року Kороль циган разом з мандоліністом Девідом Грісманом. Tри роки потому вони виступали разом на концерті, що записувався наживо і був представлений для позитивного визнання критиками.

У 1980-х роках він дав кілька концертів з молодим британським віолончелістом Джуліаном Ллойдом Вебером.

У 1997 Граппеллі отримав Греммі за значні життєві досягнення.

інші мови