Сталін Йосип Віссаріонович

Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі)
იოსებ ჯუღაშვილი
Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі)იოსებ ჯუღაშვილი
Йосип Сталін на Тегеранській конференції

Coat of arms of the Soviet Union (1923–1936).svg Генеральний секретар ЦК ВКП(б) Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg
Час на посаді:
3 квітня 1922 — 10 лютого 1934
ПопередникМикола Крестинський
НаступникМикита Хрущов

Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg Секретар ЦК ВКП(б)/ЦК КПРС
Час на посаді:
10 лютого 1934 — 5 березня 1953
Попередникколективна посада

Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg 4-й голова РНК СРСР
Час на посаді:
6 травня 1941 — 15 березня 1946
ПопередникВ'ячеслав Молотов
Наступникпосаду скасовано

Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg 1-й голова РМ СРСР
Час на посаді:
15 березня 1946 — 5 березня 1953
Попередникпосаду запроваджено
НаступникГеоргій Маленков

Народився18 грудня 1878(1878-12-18)
Горі, Тифліська губернія, Російська імперія
Помер5 березня 1953(1953-03-05) (74 роки)
Волинське, Кунцевський район, Московська область, РРФСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
ПідданствоFlag of Russia.svg Російська імперія
Національністьгрузин
Політична партіяРСДРП, РКП(б), ВКП(б), КПРС
Особистий підпис
Stalin Signature.svg
Нагороди
Герой Радянського Союзу — 1945Герой Соціалістичної Праці — 1939
Герой Монгольської Народної республіки
Ordervictory rib.pngOrdervictory rib.png
Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1945Орден Леніна — 1949Орден Червоного Прапора  — 1919
Орден Червоного Прапора  — 1930Орден Червоного Прапора  — 1944Орден Суворова I ступеня  — 1943Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» — 1938
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945Медаль «За перемогу над Японією» — 1945Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви» — 1947
Орден Білого ЛеваВоєнний Хрест (Чехословаччина)Воєнний Хрест (Чехословаччина)
Орден Сухе-БатораОрден Сухе-Батора

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ста́лін Йо́сип Віссаріо́нович (справжнє прізвище — Джугашві́лі, груз. იოსებ ჯუღაშვილი (вимовл. Іосеб Джугашвілі), 9 (21) грудня 1879(18791221), Горі — 5 березня 1953, Москва, підмосковна («ближня») дача) — російський революціонер і радянський диктатор грузинського походження, державний, політичний і військовий діяч Радянського Союзу. Генеральний секретар ЦК РКП(б) (1922—1925) та ЦК ВКП(б) (1925—1934), керівник уряду СРСР, Генералісимус Радянського Союзу (1945). Створені за його правління політична система й ідеологія дістали назву сталінізм.[1]

Народившись у бідній сім'ї в місті Горі, Сталін ще в молодості приєднався до марксистської РСДРП та став послідовником Леніна. Брав участь у розбоях, викраденні та вимаганні на користь партії, за що його неодноразово арештовували та відправляли в заслання. Після вдалого Жовтневого перевороту більшовиків став членом Політбюро, а після утворення СРСР зайняв пост наркома у справах національностей. По смерті Леніна Йосип Сталін здобув перемогу у внутрішньопартійній боротьбі, яка завершилася до кінця 1920-х років розгромом опозиційних течій.

Після консолідації влади Сталін поступово відмовився від концепції світової пролетарської революції і висунув теорію про «побудову соціалізму в одній країні», на основі якої розпочав політику прискореної індустріалізації та суцільної колективізації сільського господарства. Такі заходи перетворили Радянський Союз на індустріальну державу, але в той же час призвели до порушення економічної рівноваги і масового голоду. В країні встановився жорстокий тоталітарний режим, що супроводжувався масовим та системним терором, порушенням прав і свобод людини. Між 1934 і 1939 роками Сталін організував «Велику чистку», в якій мільйони осіб, названих «ворогами народу», включаючи видних політичних і військових діячів, були кинуті в табори, засуджені або вбиті. Крім того, Йосип Сталін є відповідальним за штучно організований Голодомор, визнаний в Україні та ряді інших країн актом геноциду українського народу.

Напередодні Другої світової війни сталінське керівництво пішло на зближення з нацистською Німеччиною, розмежувавши сфери свого впливу в Європі. За досягнутими домовленостями СРСР насильно приєднав до себе території Західної України і Західної Білорусі, Бессарабії і Північної Буковини, всупереч міжнародному праву анексував незалежні держави Балтії, розв'язав війну проти Фінляндії. Німеччина порушила пакт про ненапад, напавши 22 червня 1941 року на Радянський Союз. СРСР зазнав важких матеріальних і людських втрат, приєднався до антигітлерівської коаліції і вніс колосальний внесок у перемогу над нацизмом. Наслідком війни стало розширення радянського впливу в Східній Європі і утворення блоку прокомуністичних сателітних держав. У повоєнний час Сполучені Штати і Радянський Союз стали ворогуючими наддержавами у Холодній війні. Сталін посприяв створенню в країні потужного військово-промислового комплексу і перетворив СРСР в ядерну державу. Пізній період його правління також відзначився ще одним великим голодом і хвилею антисемітизму під гаслом боротьби проти «безрідного космополітизму». Сталін помер у 1953 році. На посту керівника його змінив Микита Хрущов, який осудив свого попередника та ініціював процес десталінізації.

Йосип Сталін вважається однією із найзначніших і найсуперечливіших постатей світової історії, ставши ще при житті об'єктом фанатичного культу особи у всесвітньому марксистсько-ленінському русі, «великим вождем» робітничого руху. Сталін і нині зберігає певну популярність в Росії, насамперед, завдяки перетворенню СРСР на велику світову державу. Загалом його правління характеризується наявністю автократичного режиму особистої влади, пануванням авторитарно-бюрократичних методів управління, надмірним посиленням репресивних функцій держави, зрощенням партійних і державних органів, жорстким контролем держави над усіма сторонами життя суспільства, порушенням фундаментальних прав і свобод громадян, депортаціями народів, масовою загибеллю людей.[2][3]

Життєпис

Перші роки

Йосип Джугашвілі народився 18 грудня (6 грудня за старим стилем) 1878 року у місті Горі Тифліської губернії тодішньої Російської імперії в грузинській родині. Сосо, як називала мати майбутнього правителя СРСР, народився не зовсім здоровою дитиною: він мав вроджені дефекти кінцівок (у нього були зрощеними два пальці на лівій нозі), а також мав пошкоджені шкіряні покриви обличчя і спини. Його батько, Віссаріон (Бесо) Іванович Джугашвілі працював шевцем, робітником взуттєвої фабрики Адельханова у Тифлісі, яка постачала чоботи для військ на Кавказі. Мати Сталіна, Катерина (Като) Георгіївна Геладзе, походила з сім'ї селянина-кріпака. Вони одружились 17 травня 1874 року, у шлюбі народились сини Михайло та Георгій, однак вони померли у віці 2 років. Сталін став третім, і тільки йому вдалось вижити у дитинстві. Його хрестили за православним обрядом 29 грудня 1878. Родинне життя молодого подружжя складалось не дуже вдало. Через деякий час після народження Сталіна справи у батька пішли не дуже добре, він не зумів пристосувати свій скромний заробіток до зміни моди на взуття, став схильним до пияцтва і нападів люті. Віссаріон часто жорстоко бив Катерину і маленького Coco, що знайшло свій відбиток на його характері.

Родині доводилось часто змінювати житло. Врешті-решт Віссаріон залишив дружину, при цьому спробував забрати сина, але Катерина не віддала його, виховуючи з цього часу Джугашвілі-молодшого одною. Як зазначав друг дитинства Сталіна Давид Мачаваріані, «Като оточувала Йосипа надмірною материнською любов'ю і, подібно вовчиці, захищала його від всіх і вся. Вона вимотувала себе роботою до знемоги, аби зробити щасливим свого улюбленця». Матір працювала прибиральницею, прачкою одягу у кількох сім'ях, які співчували її важкій долі. Коли Сосо виповнилось 11, батько Віссаріон загинув в п'яній бійці, в ході якої його смертельно ранили ножем. На той час сам Coco проводив багато часу у вуличній компанії молодих хуліганів, ріс зухвалим, грубим і впертим. У дитинстві молодий Сталін зіткнувся з кількома серйозними проблемами зі здоров'ям. Так, у 1884 Сосо захворів на віспу, а в 12-річному віці його збив фаетон, в результаті чого в нього порушилося функціонування лівої руки.

Учень духовної семінарії

У 1888, тобто у віці 10 років, Сталін поступив в Горійське духовне училище: мати хотіла бачити свого сина священником. Сталін вирізнявся серед своїх однолітків талантом в живописі і драмі, навіть писав власну поезію, прислуговував при церкві. За роки навчання в училищі Йосип Джугашвілі доволі добре вивчив російську мову, хоча до кінця життя говорив нею з акцентом. 1893 року закінчив Горійське духовне училище (оцінки в атестаті — п'ятірки, навіть з поведінки). За рекомендацією вчителів у серпні 1894 поступив до Тифліської духовної православної семінарії. На той час серед учнів семінарії були розповсюджені різноманітні ідеї — від народницько-націоналістичних до марксистсько-інтернаціоналістичних. Від 1897 року бере активну участь у роботі марксистських гуртків семінарії, налагоджує зв'язок з нелегальною соціал-демократичною організацією у Тифлісі, починає брати участь у нелегальних робітничих зборах. У зв'язку з підозрою у нелегальній діяльності його виключають із семінарії, як «неблагонадійного». 1898 року формально вже стає членом тифліської організації РСДРП[4]. За рік до цього він вступив до грузинської соціал-демократичної організації «Месаме-дасі», а з 1901 — став революціонером. Писав вірші грузинською мовою, які публікувались у місцевій пресі, проте авторство Сталіна ставиться під сумнів.

Псевдонім

Псевдонім «Сталін» Йосип Джугашвілі вибрав собі 1912 р., перед цим змінивши близько тридцяти інших прізвиськ і партійних кличок[5]. Для найближчого оточення у нього була інша кличка — «Коба» («безстрашний»).

Партійна діяльність

Джугашвілі-Коба-Сталін, фото 1912 р.

1898 р. став членом РСДРП. У 19011902 р. — член Тифліського, Батумського комітетів РСДРП. З 1901 р. Сталін, перебуваючи на нелегальному становищі, організовував страйки, демонстрації, влаштовував збройні напади на банки, передаючи експропрійовані гроші «на потреби революції». У 1902 р. у Батумі був вперше арештований та засланий до Східного Сибіру, проте незабаром із заслання втік.

Після II-го з'їзду РСДРП (1903), що відбувся в Брюсселі і Лондоні, стався розкол партії на більшовиків і меншовиків. Сталін підтримав вождя більшовиків Леніна і за його дорученням розпочав створення мережі підпільних марксистських гуртків на Кавказі. Учасник революції 1905—1907. У грудні 1905 року делегат 1-ї конференції РСДРП (Таммерфорс).

У 1906—1907 роках Йосип Сталін брав участь в організації низки експропріацій в Закавказзі. У 1907 році був одним з керівників Бакинського комітету РСДРП. З 1902 по 1913 рік Сталін шість разів піддавався арештам і висилкам, чотири рази тікав. У 1912 році увійшов до складу Російського бюро ЦК РСДРП.

Жовтневий заколот

Під час Лютневої революції (1917) Сталін повернувся до Петрограда і у травні був кооптований до Політбюро ЦК. З березня 1917 року брав участь у підготовці і проведенні Жовтневого перевороту: входив до складу Політбюро ЦК РСДРП(б), був членом Військово-революційного центру керівництва збройним повстанням.

До приїзду Леніна з еміграції був одним з керівників ЦК РСДРП і Петербурзького комітету партії більшовиків. У 1917 році — член редколегії газети «Правда», Політбюро ЦК партії більшовиків, Військово-революційного центру. Спочатку Сталін підтримував Тимчасовий уряд. Стосовно Тимчасового уряду і його політики виходив з того, що демократична революція ще не завершена, і скидання уряду не є практичним завданням. Проте потім приєднався до Леніна, який виступав за перетворення «буржуазно-демократичної» лютневої революції на «пролетарську соціалістичну революцію».

14—22 квітня був делегатом I загальноміської конференції петроградських більшовиків. 24—29 квітня на VII Всеросійській конференції РСДРП(б) виступив у дебатах щодо доповіді про теперішній момент, підтримував погляди Леніна, виступив з доповіддю з національного питання; обраний членом ЦК РСДРП(б).

У травні — червні був учасником антивоєнної пропаганди; був одним з організаторів перевиборів Рад і муніципальної кампанії в Петрограді. 3—24 червня брав участь як делегат I Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів; був вибраний членом ВЦВК і членом Бюро ВЦВК від фракції більшовиків. Також брав участь у підготовці демонстрацій 10 і 18 червня; опублікував низку статей у газетах «Правда» і «Солдатська Правда».

Зважаючи на вимушений перехід Леніна в підпілля Сталін виступив на VI з'їзді РСДРП(б) (липень — серпень 1917) із звітною доповіддю ЦК. На засіданні ЦК РСДРП(б) 5 серпня був вибраний членом вузького складу Центрального комітету. У серпні — вересні головним чином вів організаційно-журналістську роботу. 10 жовтня на засіданні ЦК РСДРП(б) проголосував за резолюцію про збройне повстання, був вибраний членом Політичного бюро, створеного «для політичного керівництва на найближчий час».

У ніч на 16 жовтня на розширеному засіданні ЦК виступив проти позиції Л. Б. Каменєва і Г. Е. Зінов'єва, які проголосували проти рішення про повстання; був вибраний членом Військово-революційного центру, у складі якого увійшов до Петроградського ВРК.

24 жовтня (6 листопада), після розгрому юнкерами друкарні газети «Рабочий Путь», Сталін забезпечив вихід газети, в якій опублікував редакційну статтю «Що нам потрібно» із закликом до скинення Тимчасового уряду і заміни його Радянським урядом, вибраним представниками робітників, солдатів і селян. Того ж дня Сталін і Троцький провели нараду більшовиків — делегатів 2-го Всеросійського з'їзду Рад РСД, на якому Сталін виступив з доповіддю про хід політичних подій. У ніч на 25 жовтня (7 листопада) брав участь у засіданні ЦК РСДРП(б), який визначив структуру і найменування нового радянського уряду.

Громадянська війна та інтервенція в Україну, Білорусь та Польщу

«

З початку 30-х і до середини 50-х років у радянській історичній літературі укорінилась, набула статусу офіційної та цілковито пануючої сталінська концепція історії громадянської війни в СРСР. Цілеспрямовано й наполегливо створювався і насаджувався у свідомості радянського народу міф про Сталіна як другого вождя партії і Червоної Армії.
Бажаного ефекту досягали комплексним застосуванням різноманітних методів фальсифікації історії. Роль В. І. Леніна та інших крупних партійних, державних та військових працівників замовчувалася і принижувалася, а заслуги Сталіна у створенні збройних сил Радянської Республіки, у здійсненні розгрому білогвардійців та інтервентів всіляко звеличувалися та вихвалялися.[6]

Оригінальний текст (рос.)

С начала 30-х и до середины 50-х годов в советской исторической литературе укоренилась, обрела статус официальной и стала безраздельно господствующей сталинская концепция истории гражданской войны в СССР. Целеустремленно и настойчиво создавался и насаждался в сознании советского народа миф о Сталине как втором вожде партии и Красной Армии.
Желаемый эффект достигался комплексным применением различных методов фальсификации истории. Роль В. И. Ленина и других крупных партийных, государственных и военных работников замалчивалась и принижалась, а заслуги Сталина в создании вооруженных сил Советской Республики, в осуществлении разгрома белогвардейцев и интервентов всемерно возвеличивались и восхвалялись.

»

Після Жовтневого перевороту Сталін за рішенням Другого Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів включений до складу Раднаркому як народний комісар у справах національностей (1917—1923). У роки громадянської війни та російської більшовицької інтервенції в Україну та Польщу Сталін входив до складу очолюваної Левом Троцьким Революційної Військової Ради Російської республіки, а у квітні 1922 року був обраний генеральним секретарем ЦК РКП(б). Своїй кар'єрі у партії Сталін завдячував Володимирові Леніну. Як і Ленін, Сталін цікавився національним питанням і написав працю «Марксизм і національне питання» (1913 рік). Сталін продовжував близьке співробітництво з Леніном і після 1917 року, але не без конфліктів. Після обрання Сталіна генеральним секретарем ЦК РКП(б) Ленін застерігав керівництво РКП(б) від зосередження влади в руках Сталіна. Верхівка РКП(б) приховала від рядових членів партії ці попередження.

На посаді генерального секретаря Сталін розбудував партійний апарат й спирався на нього як на керівну політичну силу. Завдяки цьому Сталін розгромив у 1920-х pp. спершу ліву опозицію, очолювану Львом Троцьким, а пізніше праву — Миколи Бухаріна, О. Рикова та ін.

Наприкінці 1920-х років Сталін поступово відмовився від концепції світової пролетарської революції і почав дотримуватись ідеї про «побудову соціалізму в одній країні», що її висунув В. Ленін у роботі «Про лозунг Сполучених Штатів Європи» (1915), на основі якої проголосив ліквідацію НЕП і розпочав політику прискореної індустріалізації країни на базі суцільної колективізації шляхом пограбування села, із застосуванням терору. Прискорена індустріалізація призвела до порушення економічної рівноваги і руїни всього народного господарства. Щоб утримати населення в покорі, Сталін посилив терор системою концентраційних таборів, кількість в'язнів у яких досягла 10 млн. Разом з тим Сталін розбудував каральний апарат від первісної ЧК через ҐПУ й НКВС, сприяв возвеличенню себе як «безпомилкового вождя», «вірного ленінця», «батька народів» тощо. Запобігаючи можливій опозиції, Сталін запровадив терор і в самій партії; внаслідок чисток і так званих «московських процесів» 19361938 з ВКП(б) виключено майже половину її членів; 139 членів ЦК було розстріляно (зокрема, більшість членів уряду та Політбюро), із 1966 делегатів XVII з'їзду партії (1934 рік) до XVIII з'їзду (1939 рік) 1108 було заарештовано. В армії ліквідовано більшість вищого і старшого командного складу.

Посилення терору супроводжувалося централізацією влади шляхом звуження прав національних республік; прославленням російського народу як «першого серед рівних», відновленням традицій Російської імперії, обвинуваченням неросійських діячів у «буржуазному націоналізмі», внаслідок чого у державно-партійному апараті дедалі більшої сили набирали російські великодержавні імперські елементи.

У більшовицькій партії Сталіна вважали знавцем національного питання, в якому він у цілому був послідовником Леніна, підкреслюючи «право націй на самовизначення аж до відокремлення», але з тим, щоб до відокремлення справа ніколи не дійшла. Після революції він підкреслював Другу частину ленінської формули: збереження неподільності імперії.

«Компетентність» Сталіна в українських справах засвідчив ще в 1918 р. В. П. Затонський, який, зокрема, заявив на І з'їзді КП(б)У: «...Тов. Сталін вважав, що є дві України — Західна та Східна, які різняться мовою настільки, що мешканці їх не розуміють один одного (це не казка, а бувальщина)...» [7]

Вже у 1920 році Сталін був проти «відділення окраїнних областей» (України, кавказьких країн тощо) — джерел сировини, палива і харчових запасів для «Центральної Росії». У грудні 1922 року при створенні СРСР він пропонував, замість рівноправного союзу «суверенних республік», т. зв. автономізацію (див. Національна політика КПРС). Але тоді ще були сильні відцентрові тенденції в національних республіках і перемогла концепція СРСР з залишенням керівної ролі в ньому за РРФСР.

Сталін скористався цим і поступово звів нанівець декларовані в конституціях права національних республік. Сталін спирався на російські шовіністичні елементи в державно-партійному апараті, які стали у його руках знаряддям відбудови імперії. Проти цього на XII з'їзді партії у 1923 році виступив Микола Скрипник, засуджуючи русофільство партійного апарату.

Особливий наголос Сталін поставив на переслідуванні національного руху в Україні як найбільшій республіці, що стояла на перешкоді його централістичним планам. У листі до Лазара Кагановича 1926 року застерігав проти національних тенденцій у КП(б)У (Микола Хвильовий, Олександр Шумський та інші); цим листом датується початок розгрому українського відродження, етапами якого були заслання української інтелігенції на Соловки, «процес Спілки Визволення України» та ін.

Організація Голодомору

Висновок професора Андреа Граціозі щодо діяльності Сталіна у 1932—1933 роках[8]. Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»

Найтяжчого удару Сталін завдав Україні у роки колективізації; 1932 року за його прямими вказівками було змінено політику хлібозаготівель, що призвело до загибелі від голоду мільйонів українських селян. Водночас було винищено національно свідомі кадри української інтелігенції, на яких було покладено провину за Голодомор. На XVII з'їзді КПРС (26 січня 1934) Сталін засудив націоналістичний ухил Миколи Скрипника, стверджуючи, що небезпечнішим для СРСР є місцевий, а не «великоросійський націоналізм». Складовою частиною сталінського терору була так звана «єжовщина».

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва, здійснивши розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, встановив, що вони «з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України»[9][10][11].

У міжнародній політиці

У міжнародній політиці Сталін використовував Комінтерн для втручання у внутрішні справи інших країн в інтересах СРСР, а також для контролю над комуністичними партіями та ліквідації національних антибільшовицьких прагнень у них. Наприкінці 30-х p. стало зрозуміло, що сталінський соціалізм — це побудований на визиску безправного робітництва і селянства державний капіталізм, економіка якого, завдяки знеособленню централізованого управління і відсутності приватної ініціативи, перебувала в хронічній руїні, а в зовнішній і внутрішній політиці Сталін почав повторювати політику російських імператорів. Зокрема у зовнішній політиці він повернувся до традиційного засобу російського самодержавства затьмарювати внутрішні труднощі зовнішньою експансією та «зовнішньою загрозою».

До вершини влади

Докладніше: Сталінізм

У жовтні 1938 року, відповідаючи на питання журналіста Г. Нікербокера[en], яким чином Сталін, лояльний член комуністичної партії, що боровся як революціонер-підпільник за суспільні ідеали, перетворився на узурпатора, Карл Густав Юнг сказав:

На мою думку, перетворення Сталіна сталося під час революції 1917. Можливо, що до цього він безкорисливо служив на благо Справи і, ймовірно, ніколи не задумувався про особисту владу для самого себе внаслідок того щасливого випадку, що йому до того часу не траплявся навіть натяк на можливість прагнути чогось подібного до особистої влади. Для нього не існувало проблеми. Але у ході революції Сталін з самого початку побачив, як захоплюють владу. Я впевнений, що він сказав самому собі зі здивуванням: «Але ж це так легко!» Він повинен був слідкувати, як Ленін та інші досягають вищого ступеня повної влади, і сказати собі: «Так ось як це робиться! Що ж, я зможу перевершити їх. Треба лише прибрати того, хто попереду мене».[12]

До середини 1930-х років Сталін сконцентрував у своїх руках всю повноту державної влади і фактично став одноосібним вождем народів радянського союзу. Інші більшовицькі лідери — Троцький, Зінов'єв, Каменєв, Бухарін, Риков та інші, що входили до антисталінської опозиції, були поетапно виключені з владної комуністичної партії, а потім фізично знищені як «вороги народу». У другій половині 1930-х років у країні був встановлений режим жорстокого терору, який досяг апогею в 1937—1938 роках. Пошук і знищення «ворогів народу» зачепило не лише найвищі партійні органи і керівництво армії, але й широкі кола радянського суспільства. Мільйони громадян країни за надуманими, недоведеними звинуваченнями у шпигунстві, шкідництві, саботажі були репресовані, заслані до концтаборів або страчені у слідчих органах НКВД чи в'язницях.

Пакт Молотова-Ріббентропа

У грудні 1936 року керівник військової розвідки Радянського Союзу у Західній Європі В. Кривицький через начальника Іноземного відділу Головного управління Державної безпеки НКВС СРСР Абрама Слуцького отримав пряму вказівку Й. Сталіна заморозити розвідувальну мережу у Німеччині. У цей час особистий представник Й. Сталіна Давид Канделакі, що обіймав посаду «торговельного представника», вів надзвичайно секретні перемовини з фінансовим радником Гітлера Ялмаром Шахтом. Вони стосувались поліпшення політичних та економічних відносин поміж Німеччиною та СРСР[13].

Таємні переговори у 1936—1939 роках то пожвавлювались, то припинялись. Врешті-решт у 1939 році обидві зацікавлені сторони активізували діяльність, що завершилась підписанням Договору про ненапад з Таємним протоколом, як невід'ємною частиною договору.

1939 року було укладено таємний додаток до Договору про ненапад між СРСР та націонал-соціалістичною Німеччиною, який отримав назву Пакт Молотова-Ріббентропа. Йому передувала довга передісторія і тонка політично-дипломатична гра в передвоєнній Європі і світі. Гітлер, маючи нестримне бажання німецького реваншу після Першої світової війни, розумів, що напад на Польщу, який був необхідний Гітлерові задля об'єднання всіх німецьких етнічних територій, може перерости у протистояння з демократіями Європи, або навіть у війну. До війни проти Франції і Великої Британії восени 1939-го року Гітлер готовий не був. Ще більше Гітлер не був готовий до війни на 2 фронти, що означало би безсумнівну поразку Німеччини. Тому йому надзвичайно важливо було укласти договір зі Сталіним. Одним з прикладів контактів Гітлера та Сталіна може служити привітання Гітлером Сталіна з днем народження, опубліковане в газеті «Правда» № 353 (8038) за 23 грудня 1939 року та відповідь Сталіна в тій же газеті випуск № 355 (8040) за 25 грудня того ж року.[14]

Сталін же був, зі свого боку, теж дуже зацікавлений в постанні спільних кордонів СРСР з Німеччиною. Вони мали стати «коридором комунізму» з Росії і її колоній в Європу західну(див. Експорт революції). Ним визначався розподіл зон впливу обох держав у Східній Європі у випадку територіально-політичних змін. Основним результатом пакту став поділ країн Східної Європи між Німеччиною та СРСР: поділ Польщі (1939), приєднання до СРСР балтійських країн (1940), війна з Фінляндією (за що СРСР було виключено з Ліги Націй, як агресора), і анексія Буковини і Бессарабії у Румунії (1939—1940 рр.). Це було продовженням політики «Світової революції», і підготовкою до майбутньої війни з Німеччиною.

Цікавий факт: за пунктами Пакту «Молотова-Рібентропа» Литва відходила до сфери німецьких інтересів, так само і Румунія мала лишатись недоторканною. Але Сталін проігнорував домовленості і влітку 1940 року Литва була майже без бою окупована Червоною Армією. Стосовно Північної Буковини і Бессарабії, які були анексовані наступного року після підписання договору, це була помилка Сталіна. Справа в тому, що Німеччина повністю залежала від румунської нафти, яку видобували у Плоєшті. Після анексій 1940-го року сталінська бомбардувальна авіація разом зі штурмовими десантними корпусами вже безпосередньо загрожували цим нафтопромислам. Деякі історики вказують, що саме це переконало Гітлера у необхідності розпочати підготовку до війни проти Радянського Союзу.

Деякі фахівці вважають, що основною метою укладення договору з боку СРСР було втягнення європейських держав у війну і після їхнього виснаження, внаслідок військових дій, захоплення їх та приєднання до Радянського Союзу, як союзних республік (тобто продовження ідеї Леніна про «світову революцію»). Так, на підготовку наступальної війни СРСР проти нацистської Німеччини у 1941 році вказує те, що Червона армія стягнула війська, артилерію й авіацію до західних кордонів Радянського Союзу. Однак внаслідок випереджувального удару Гітлера у червні 1941 року СРСР зазнав тяжких втрат у першій фазі війни.

Лише завдяки допомозі союзників, а також коштом мільйонних людських втрат народів СРСР тоталітарна система Сталіна вийшла переможницею з Другої світової війни.

Під час війни Сталін брав участь у конференціях з лідерами США і Великої Британії: у Тегерані, Ялті й Потсдамі. На цих конференціях Й. Сталін домігся перерозподілу світу, внаслідок чого СРСР приєднав значні нові території у Східній Європі та на Далекому Сході і утворив блок сателітних країн, де силоміць були встановлені комуністичні режими.

інші мови
Afrikaans: Josef Stalin
Alemannisch: Josef Stalin
aragonés: Josef Stalin
Ænglisc: Iosep Stalin
العربية: جوزيف ستالين
asturianu: Yósif Stalin
Aymar aru: Iosif Stalin
azərbaycanca: İosif Stalin
تۆرکجه: ايستالین
Boarisch: Josef Stalin
žemaitėška: Josips Stalėns
Bikol Central: Josep Stalin
беларуская (тарашкевіца)‎: Ёсіф Сталін
български: Йосиф Сталин
Bislama: Joseph Stalin
brezhoneg: Jozef Stalin
bosanski: Josif Staljin
Chavacano de Zamboanga: Joseph Stalin
Mìng-dĕ̤ng-ngṳ̄: Joseph Stalin
Cebuano: Joseph Stalin
Cymraeg: Joseff Stalin
Deutsch: Josef Stalin
dolnoserbski: Jozef Stalin
Ελληνικά: Ιωσήφ Στάλιν
emiliàn e rumagnòl: Joseph Stalin
English: Joseph Stalin
Esperanto: Josif Stalin
español: Iósif Stalin
euskara: Iosif Stalin
estremeñu: Josif Stalin
føroyskt: Jósef Stalin
français: Joseph Staline
贛語: 斯大林
Gàidhlig: Iosif Stalin
galego: Iosif Stalin
गोंयची कोंकणी / Gõychi Konknni: Joseph Stalin
客家語/Hak-kâ-ngî: Joseph Stalin
Fiji Hindi: Joseph Stalin
hrvatski: Josif Staljin
hornjoserbsce: Józef Stalin
Kreyòl ayisyen: Stalin
Հայերեն: Իոսիֆ Ստալին
interlingua: Josef Stalin
Bahasa Indonesia: Josef Stalin
Ilokano: Joseph Stalin
íslenska: Jósef Stalín
italiano: Iosif Stalin
la .lojban.: stalin.
Basa Jawa: Josef Stalin
Qaraqalpaqsha: Yosif Stalin
Kabɩyɛ: Joseph Staline
kurdî: Josef Stalin
kernowek: Joseph Stalin
Lingua Franca Nova: Josef Stalin
Limburgs: Jozef Stalin
lumbaart: Josif Stalin
لۊری شومالی: جوزئف ئستالین
lietuvių: Josifas Stalinas
latviešu: Josifs Staļins
Malagasy: Joseph Stalin
македонски: Јосиф Сталин
मराठी: स्टॅलिन
Bahasa Melayu: Joseph Stalin
Mirandés: Josef Staline
မြန်မာဘာသာ: ဂျိုးဇတ် စတာလင်
مازِرونی: ژوزف استالین
Napulitano: Stalin
नेपाली: स्टालिन
नेपाल भाषा: जोसेफ स्टालिन
Nederlands: Jozef Stalin
norsk nynorsk: Josef Stalin
Livvinkarjala: Josif Stalin
Papiamentu: Joseph Stalin
Piemontèis: Josif Stalin
پنجابی: جوزف سٹالن
português: Josef Stalin
Runa Simi: Yosif Stalin
русиньскый: Осиф Сталін
संस्कृतम्: जोसेफ़ स्टालिन
sicilianu: Giuseppi Stalin
srpskohrvatski / српскохрватски: Josif Staljin
Simple English: Joseph Stalin
Soomaaliga: Joseph Stalin
српски / srpski: Јосиф Стаљин
Sesotho: Iosif Stalin
svenska: Josef Stalin
Kiswahili: Josef Stalin
ślůnski: Josif Stalin
తెలుగు: స్టాలిన్
Tagalog: Joseph Stalin
Türkçe: Josef Stalin
татарча/tatarça: Иосиф Сталин
ئۇيغۇرچە / Uyghurche: ستالىن
oʻzbekcha/ўзбекча: Iosif Stalin
vepsän kel’: Stalin Iosif
walon: Staline
Winaray: Joseph Stalin
მარგალური: იოსებ სტალინი
Yorùbá: Joseph Stalin
Vahcuengh: Joseph Stalin
文言: 斯大林
Bân-lâm-gú: Iosif Stalin
粵語: 史太林
isiZulu: Joseph Stalin