Ризький мир (1921)

Ризький мир
Ризький мирний договір
Traktat ryski 1921.jpg

Підписання мирного договору в Ризі
Тип договоруміжнародний
Підписаний
- місце
18 березня 1921
Рига
Набуття чинності
- умови
від моменту підписання
санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею та Радянською Росією.
СторониПольща Польща
РРФСР
Flag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg УРСР

Ризький мир у Вікісховищі?

Східна та Центральна Європа після Ризького мирного договору

Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 року представниками РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщі — з другого[1], який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919—1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею та Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920 року.

Ризький мир був завершенням переговорів, які велися спершу (серпень 1920) у Мінську, а згодом (від 21 вересня 1920) у Ризі. Польську делегацію очолював Я. Домбський, радянську — К. Данішевський (Мінськ) та А. Йоффе (Рига); УСРР репрезентував спершу Дмитро Мануїльський, а потім Юрій Коцюбинський і Емануїл Квірінґ.

Обставини початку переговорів

Польсько-радянські переговори розпочалися в серпні 1920 року в Мінську, в ситуації, коли радянські війська загрожували незалежності Польщі. Польською делегацією керував віце-міністр закордонних справ, Ян Домбський (пол. Jan Dąbski), а радянською делегацією Карл Данішевський (пол. Kārlis Daniševskis, рос. Данишевский, Карл Юлий Христианович, латис. Jūlijs Daniševskis). Восени 1920 року переговори було перенесено на нейтральний ґрунт в Ригу (Латвія), а Данішевського замінив Адольф Йоффе. Після перемоги у варшавській битві та неманській кампанії (пол. Bitwa nad Niemnem, рос. Сражение на Немане (1920)) польська делегація отримала в свої руки козирні карти. Як представників Польщі в Ригу вислано Яна Дабського, Генріха Страсбургера (пол. Henryk Strasburger) й Леона Василевського.

Більшість складу групи (за виключенням Василевського і Страсбургера) належали до правого угрупування в польському політикумі, були противниками будівництва польсько-білорусько-литовської федерації й незалежності України. Вже на початку відповідних перемовин польська делегація визнала УСРР як сторону переговорів (радянська українська держава), вилучаючи одночасно визнання УНР, з якою пов'язувала Польщу союзницька угода з весни 1920 року. Виснажена війною Польща не могла вести подальшої боротьби, допомагаючи здобувати незалежність України, тим більш, що самі українці в своїй масі не підтримали договір, укладений Симоном Петлюрою в 1920 році, а західні держави були противниками незалежності України.

Польсько-радянським переговорам безуспішно намагалися протидіяти посол УНР у Латвії Володимир Кедровський, представник уряду УНР Сергій Шелухін та делегація ЗУНР під проводом Кость Левицького.

Про те, яким способом репрезентували інтереси України члени радянської делегації, свідчить найліпше той факт, що зміст трактату українською мовою мусив скласти представник польської делегації Леон Василевський.

На час ведення польсько-радянських переговорів про призупинення збройної боротьби і мирний договір радянську Росію визнавали de iure лише Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Грузія й Туреччина.

Так звана лінія Дмовського, кордони Речі Посполитої згідно з засадами, сформульованими Романом Дмовським на Паризькій мирній конференції
Карикатура на поділ Білорусі між Росією та Польщею: «Геть ганебний ризький поділ! Хай живе вільна, неподільна, народна Білорусь!»
інші мови