Прокоф'єв Сергій Сергійович

Сергій Сергійович Прокоф'єв
Сергeй Сергeевич Прокoфьев
Зображення
Сергій Прокоф'єв у 1918
Основна інформація
Дата народження11 (23) квітня 1891(1891-04-23)
Місце народженняРосійська імперія маєток Сонцівка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія (нині Донецька область, Україна)
Дата смерті5 березня 1953(1953-03-05)
Місце смертіМосква, Російська РФСР, СРСР
КраїнаРосійська імперія Російська імперіяСРСР СРСР
Професіякомпозитор, диригент, піаніст
Жанрсимфонія, сюїта, соната, опера, кантата, балет, пісня, концерт, кіномузика
Нагороди
Сталінська премія Ленінська премія Сталінська премія Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

золота медаль Королівського філармонічного товариства[d]

Народний артист РРФСР
sprkfv.net
Q: Цитати у Вікіцитатах
Файли у Вікісховищі?

Сергі́й Сергі́йович Проко́ф'єв (нар.11 (23) квітня 1891(18910423), маєток Сонцівка — пом.5 березня 1953, Москва) — радянський композитор, автор 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній та багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів. Лауреат Сталінської премії (1943, 1946 — тричі, 1947, 1951). Водночас з Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі.

Біографія

Дореволюційний період

С.Прокоф'єв у дитинстві

Народився в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області в Україні). Його батько Сергій Олексійович Прокоф'єв був управителем маєтку. У віці 13 років вступив до Петербурзької консерваторії, до якої його готував Рейнгольд Глієр. У консерваторії навчався композиції в А. Лядова, Миколи Римського-Корсакова, О. К. Глазунова, Я. Вітола.

1909 року закінчив консерваторію як композитор із посередніми оцінками (головним чином через творчі непорозуміння з професурою, що дотримувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатися у консерваторії як піаніст у А. М. Єсипової.

1914 року закінчив консерваторію як піаніст зі своїм 1-м концертом для фортепіано з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі — рояль. У консерваторські роки Прокоф'єв також займався диригуванням у Н. Черепніна, зав'язав дружні стосунки з Н. Мясковським і Б. Асаф'євим.

У 19141918 роках багато концертував у Москві, Петрограді, інших містах Росії. Музика Прокоф'єва стала предметом запеклих дискусій у музичних колах. Для його ранніх творів характерні гротесковість, сатиричні мотиви; це музика принципово антиромантична, часто — жорсткозвучна, пронизана дисонансами, дуже енергійна в ритмічному плані. Найпомітніші в цей період — балет «Казка про блазня…» (1915), опера «Гравець» за однойменним романом Достоєвського (19151916), декілька інструментальних концертів і сонат, Скіфська сюїта (1915) і кантата Семеро їх (1917). Один із шедеврів раннього Прокоф'єва — його Класична симфонія (1917), зразок «нової простоти»: нею композитор мовби продемонстрував критикам своє блискуче володіння неокласичним стилем.

Закордонний період

1918 р. Прокоф'єв у розпал громадянської смути залишає батьківщину (йому вдається випросити дозвіл на виїзд особисто у Луначарського) та вирушає через Японію до США (з огляду на війну в Європі, він був вимушений рухатися саме таким маршрутом), де активно гастролює як піаніст і диригент. У 1919-му Прокоф'єв завершив комічну оперу «Любов до трьох апельсинів» (поставлена 1921-го в оперному театрі Чикаго). До того часу належить також Третій фортепіанний концерт. В Америці Прокоф'єв не мав значного успіху, що стало причиною його переїзду до Європи.

1922 р. Прокоф'єв переселився до Німеччини в мальовниче приальпійське містечко Етталь, де починає роботу над оперою «Вогняний янгол». У цьому містечку Прокоф'єв одружився з іспанською співачкою Ліною Кодіна (псевдонім — Ліна Люб'єра, по переїзду в СРСР — Ліна Іванівна), з якою мав 2 дітей.

1923 р. перебрався до Парижа, де швидко досягнув визнання, зокрема завдяки знайомству з видатним російським балетмейстером C. Дягілевим, який поставив його «Казку про блазня…», а також замовив і пізніше поставив балети «Сталевий скік» (1927) і «Блудний син» (1928). У Парижі Прокоф'єв провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне країнами Європи й Америкою, які мали грандіозний успіх.

1927 р. Прокоф'єв уперше відвідує СРСР, де також здобуває широке визнання. Пізніші гастролі до СРСР здійснювались у 1929 і 1932 рр. У цей період з'явилися Друга, Третя і Четверта симфонії та Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти, в яких стиль Прокоф'єва досяг піку напруженості й гостроти, а також м'якший за стилем балет «На Дніпрі» (1932).

Повернення до СРСР

Після 1933-го Прокоф'єв разом із сім'єю переїжджає до СРСР (1936 р. — остаточно). Причина повернення Прокоф'єва є предметом дискусій в колі музикознавців.

Головною офіційною причиною повернення композитора вважається туга за батьківщиною («Я маю знову вжитися в атмосферу рідної землі. Я маю знову бачити справжні зиму і весну, що спалахує миттєво. У вухах моїх має звучати російська мова, я повинен говорити з людьми моєї плоті й крові, аби вони повернули мені те, чого мені тут бракує, — свої пісні, мої пісні. Тут я втрачаю сили. Мені загрожує небезпека загинути від академізму» — писав Прокоф'єв).

Окрім того, на думку музикознавців, характерною рисою характеру Прокоф'єва було бажання бути першим, яке виявлялося в усіх сферах його діяльності. Відомо, що в Європі на той час найбільшу славу композиторів та піаністів мали С.Рахманінов та І. Стравінський, тоді як після успішних гастролей у СРСР Прокоф'єв мав усі шанси бути недосяжним лідером. Зокрема, показовим є запис у щоденнику Прокоф'єва від 5 березня 1929 року: «Сталін був на моєму концерті, коли я грав у Москві, і потім, не без гордості, сказав „наш Прокоф'єв“. Відмінно: до Росії можна їхати спокійно!„

Також окремі мемуаристи вказують на картярські борги Прокоф'єва.

Радянський період

З поверненням Прокоф'єва до СРСР відбувається різкий стилістичний злам у творчості в бік спрощення, більшої доступності, виразності та класичної строгості музичної мови. Змінюється і образність музики Прокоф'єва. Так, згідно з влучним (і цілком об'єктивним) спостереженням композитора С. М. Слонімського, у центрі симфоній Прокоф'єва стоїть людина, а починаючи з П'ятої симфонії (1944) — радянська людина.

Серед найвизначніших творів, написаних у СРСР — балет Ромео і Джульєтта» (1935), симфонічна казка «Петя і вовк» (1936), кантата до 20-річчя Жовтня (1937), кантата «Олександр Невський» (1939). 1938-го Прокоф'єв здійснює останні гастролі до Європи і США, які відбуваються з блискучим успіхом, зокрема Прокоф'єву пропонують вигідний контракт у Голлівуді, від якого, однак, композитор відмовився.

1941 р., напередодні війни, Прокоф'єв залишає сім'ю — дружину і двох синів — і йде до Міри Мендельсон, поетеси й активної комсомолки, згодом — співавторки лібрето його опер «Дуенья» та «Війна і мир».

Під час війни Прокоф'єв вирушає на Кавказ, пізніше до Алма-Ати, де поряд із камерними й симфонічними творами пише фронтові пісні, багато концертує, 1942-го пише музику до фільму «Іван Грозний» (режисер С. Ейзенштейн). Серед найвидатніших творів воєнних років — 7-а фортепіанна соната (перший твір, відзначений Сталінською премією), опера «Війна і мир», 5-а симфонія, балет «Попелюшка».

Останні роки життя

Останній період життя Прокоф'єва надзвичайно складний. У повоєнні роки в композитора розвивається гіпертонія, що загострюється важкими приступами. 1948 р. композитор потрапляє під Ждановські ідеологічні чистки, зокрема Прокоф'єв фігурує у славнозвісній Постанові ВКП(б) «Об опере „Великая дружба“ В.Мурадели» (10 лютого 1948). Відповідаючи, композитор у дусі епохи висловлює «подяку партії за чіткі вказівки, ухвали, що допомагають (…) у пошуках музичної мови, зрозумілої й близької нашому народові, гідного нашого народу і нашої великої країни».

Того ж року Прокоф'єв оформляє свій другий шлюб — із Мірою Мендельсон. У березні 1948 р. його першу дружину Ліну Прокоф'єву, іспанку за походженням, заарештовують за звинуваченням у шпигунстві, засуджують до 20 років таборів і засилають до Воркути. За свідченням в'язня ГУЛАГу Євгена Таратути, Ліна Іванівна отримувала листи тільки від своїх синів.

Серед значних творів Прокоф'єва останніх років — опера «Повість про справжню людину» (1948), 7-ма симфонія (1952, остання Сталінська премія), симфонія-концерт для віолончелі (1952).

Помер Прокоф'єв 5 березня 1953 року — на 40 хвилин пізніше Сталіна і з тієї ж причини: крововилив у мозок. Для радянської спільноти смерть композитора довгий час була затьмарена скорботою, пов'язаною із втратою радянського вождя. Похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

інші мови
azərbaycanca: Sergey Prokofyev
беларуская (тарашкевіца)‎: Сяргей Пракоф’еў
brezhoneg: Sergey Prokofyev
čeština: Sergej Prokofjev
Esperanto: Sergej Prokofjev
Bahasa Indonesia: Sergei Prokofiev
Kabɩyɛ: Serge Prokofiev
македонски: Сергеј Прокофјев
Nederlands: Sergej Prokofjev
norsk nynorsk: Sergej Prokofjev
português: Serguei Prokofiev
srpskohrvatski / српскохрватски: Sergej Prokofjev
Simple English: Sergei Prokofiev
slovenščina: Sergej Prokofjev
српски / srpski: Сергеј Прокофјев
oʻzbekcha/ўзбекча: Prokofyev Sergey Sergeyevich
Tiếng Việt: Sergei Prokofiev