Позитивізм

Позитиві́зм ( лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео- методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання. Програмно- сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії ( «метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтетичний і прогностичний потенціал.

У філософії позитивізм — це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний (філософський) та позитивний (науковий). Вперше ця концепція була сформована Огюстом Контом у 30-х роках XIX століття. У своїй основній праці «Курс позитивної філософії» ( 1842) Конт запропонував концепцію, за якою істинне знання про світ є результатом конкретних наук, очищених від гуманітарних інтерпретацій, які, на його думку, є безпідставними і неістиними.

Позитивістський підхід відіграв значну роль у розвитку філософії науки в XX столітті продовжує зберігати свій вплив у XXI сторіччі.

Етапи

В еволюції філософії позитивізму можна виділити кілька етапів.

Перший позитивізм

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були Оґюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер, Еміль Літтре, П'єр Лаффітт, І. Тен, Ернест Ренан та інші, склався в 19 ст. Передумовою виникнення позитивізму був стрімкий розвиток науки: математики, фізики, хімії, біології. Теоретичним джерелом позитивізму виступало Просвітництво з його вірою у всемогутність розуму. Позитивізм також суттєво опирався на емпіризм Локка та Г'юма.

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

  • пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
  • вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);
  • у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.
  • вивчення людського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами.

Ці та інші положення були викладені Оґюстом Контом у роботі «Курс позитивної філософії» та Гербертом Спенсером у 10-томнику «Синтетична філософія». Оґюст Конт був засновником соціології - науки, що вивчає суспільство.

Другий позитивізм, емпіріокритицизм, махізм

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були австрійський фізик Ернст Мах, німецький філософ Ріхард Авенаріус, французький математик Анрі Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третій позитивізм, неопозитивізм

Третя форма позитивізму — неопозитивізм, має два різновиди: логічний (інакше — емпіричний) позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Цей напрям визначає нову головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Був репрезентований німецько-американськими філософами Рудольфом Карнапом ( 1891-1970) та Гансом Райхенбахом (1891 - 1953).

Представники: Бертран Расселл, Альфред Тарський, Карл Поппер, Людвіг Вітгенштейн та інші.

Неопозитивізм, представлений аналітичною філософією ( Квайн, Карл Поппер, Казімеж Айдукевич, Ян Лукасевич, Тадеуш Котарбінський, Гілберт Райл, Дж. Віздом, П. Строссон, Дж. Остин, М. Блек, Н. Малкольм, Н. Гудмен, А. Пап та ін.) і віденським гуртком, на основі якого оформився логічний позитивізм ( Моріц Шлік, Рудольф Карнап, Отто Нейрат, Фрідріх Вайсманн, Герберт Фейгль, Ганс Ган, Віктор Крафт, Ф. Кауфман, Курт Гедель та інші).

Постпозитивізм

Сучасний позитивізм — це позитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки ( Кун, Лакатош, Тулмін, Фейєрабенд, аналітична філософія, віденський гурток). Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.

інші мови
Alemannisch: Positivismus
العربية: الوضعية
asturianu: Positivismu
azərbaycanca: Pozitivizm
беларуская: Пазітывізм
български: Позитивизъм
brezhoneg: Soliadouriezh
bosanski: Pozitivizam
català: Positivisme
čeština: Pozitivismus
Cymraeg: Positifiaeth
Deutsch: Positivismus
Ελληνικά: Θετικισμός
English: Positivism
Esperanto: Pozitivismo
español: Positivismo
eesti: Positivism
euskara: Positibismo
français: Positivisme
galego: Positivismo
हिन्दी: तथ्यवाद
hrvatski: Pozitivizam
magyar: Pozitivizmus
Հայերեն: Պոզիտիվիզմ
interlingua: Positivismo
Bahasa Indonesia: Positivisme
íslenska: Framhyggja
italiano: Positivismo
日本語: 実証主義
ქართული: პოზიტივიზმი
қазақша: Позитивизм
한국어: 실증주의
Latina: Positivismus
Limburgs: Positivisme
lietuvių: Pozityvizmas
latviešu: Pozitīvisms
Nederlands: Positivisme
occitan: Positivisme
ਪੰਜਾਬੀ: ਪ੍ਰਤੱਖਵਾਦ
polski: Pozytywizm
Piemontèis: Positivism
português: Positivismo
română: Pozitivism
русский: Позитивизм
Scots: Positivism
srpskohrvatski / српскохрватски: Pozitivizam
Simple English: Positivism
slovenčina: Pozitivizmus
slovenščina: Pozitivizem
српски / srpski: Позитивизам
svenska: Positivism
тоҷикӣ: Позитивизм
Türkçe: Pozitivizm
ئۇيغۇرچە / Uyghurche: دەلىلچىلىك پەلسەپىسى
اردو: مثبتیت
中文: 实证主义
Bân-lâm-gú: Si̍t-chèng-chú-gī