Макс Вебер

Макс Вебер
Max Weber
Max Weber.jpg
Інші імена Максиміліан Карл Еміль
Народився 21 квітня 1864(1864-04-21)
Ерфурт, Тюрингія, Саксонія
Помер 14 червня 1920(1920-06-14) (56 років)
Мюнхен, Баварія, Веймарська республіка
пневмонія
Поховання
Бергфрідгоф [d] : 
зображення місця поховання
Громадянство Flag of Prussia (1892-1918).svg  Королівство Пруссія, Німецька імперія  Німецька імперія, Веймарська республіка  Веймарська республіка
Національність німець
Проживання Ерфурт, Берлін, Мюнхен
Ім'я при народженні Максиміліан Карл Еміль
Діяльність соціолог, економіст, юрист, політик, громадський діяч
Відомий соціологія, історія і  економіка
Alma mater  • Університет Фрідріха-Вільгельма [d]
 • Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла
 • Університет Фрайбурга
 • Віденський університет
 • Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
 • Геттінгенський університет
 • Гумбольдтський університет Берліна
Відомі студенти Альфред Шюц і  Гарольд Ґарфінкель
Заклад Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Університет Фрайбурга, Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла і  Віденський університет
Партія Німецька Демократична партія (1918 р.)
Головував співзасновник
Конфесія протестантизм
Батько Макс Вебер[d]
Родичі Макс Вебер ст. — батько, Хелене Вебер — мати, Альфред Вебер, Карл Вебер (брати)
Брати, сестри  • Вебер Альфред
Дружина Маріанна Вебер

Макс Вебер ( нім. Max Weber; 21 квітня 1864, Ерфурт, Тюрингія, Королівство Саксонія — 14 червня 1920, Мюнхен, Баварія, Веймарська республіка) — німецький соціолог, економіст і правознавець. Один із засновників соціології як науки [1] [2] [3].

Біографія

Вебер з братами Альфредом та Карлом. 1879 рік.

Дитинство

Вебер народився 1864 року в Ерфурті, центральному місті Тюрінгії [1]. Карл Еміль Максиміліан став першим з семи дітей Макса Вебера-старшого, заможного й відомого державного службовця, члена Національної ліберальної партії [en]. Мати Макса-молодшого — Гелена (в дівоцтві Фалленштайн) — мала зокрема французьке гугенотське коріння. Протягом усього життя Гелена Вебер висловлювала відданість своїм моральним принципам [1] [4]. Характер занять Вебера-старшого визначив політичну й академічну природу сімейних дискусій, його салон збирав багато видатних науковців та громадських діячів [1]. Старший син Вебера разом зі своїм братом Альфредом також обрали фах соціолога й економіста, інтелектуальна атмосфера в домі сприяла їхньому розвитку. На Різдво 1876 року тринадцятирічний Макс-молодший подарував батькам два історичних есе, «Про напрям німецької історії, з особливою увагою до постаті Імператора й Папи Римського» та «Про римський імперський період, Костянтина до переселення народів» [5]. Заняття з вчителями не справляли на хлопчика особливого враження, до них він ставився байдуже. Та поки викладачі висловлювали обурення його непоштивою поведінкою, Вебер-молодший потай прочитав усі сорок томів повного зібрання творів Гете [6] [7]. До вступу в університет Максиміліан ознайомився з великою кількістю інших творів класиків [7]. Ще до вступу в гімназію 1876 року Макс Вебер захоплювався історичними творами Геродота, Лівія, Тацита, Леопольда фон Ранке, Генріха фон Зібеля, Йоганна Густава Дройзена, Генріха фон Трейчке. З часом відносини між подружжям стали напруженими: батько був схильний до «земних насолод» [прим. 1], а мати, як і раніше непохитно слідувала догмам кальвінізму й «прагнула вести аскетичне життя» [прим. 2] [8] [9].

Освіта

1882 року Вебер вступив на юридичний факультет Гейдельберзького університету [10]. Після річної служби у війську Вебер перевівся у Берлінський університет [6]. Перші кілька років навчання майбутній науковець зі світовим ім'ям провів «вживаючи пиво й займаючись фехтуванням». Під час родинних сварок він дедалі частіше ставав на бік матері, поступово відсторонюючись від батька [8] [9] [11]. Одночасно з навчанням в університеті Вебер працював помічником адвоката [6], оскільки 1886 року склав іспит, який дозволяв йому займатися адвокатською діяльністю. У другій половині 1880-х років він продовжив вивчати право та історію [6]. 1889 року Вебер отримав ступінь доктора юридичних наук, захистивши історико-правову дисертацію про солідарну відповідальність та роздільні капітали в торгових компаніях італійських міст. Ця праця згодом стала частиною великої розвідки «Про історію середньовічних торгових компаній, з використанням південно-європейських джерел», що була опублікована того ж року [12]. Два роки потому Вебер пройшов процедуру габілітації, темою його нової дисертації стала сільськогосподарська історія Риму та її вплив на публічне та приватне право. Співавтором доктора Вебера тоді виступив Август Мейцен [13] [14]. Ставши правником Вебер почав викладати в Берлінському університеті й давати консультації урядовим органам [15].

Ранній період наукової діяльності

У період між захистом дисертації й габілітацією Вебер займався вивченням сучасної соціальної політики. 1888 році він приєднався до Союзу соціальної політики ( нім. Verein für Socialpolitik) [16] — нещодавно створеної професійної асоціації німецьких економістів історичної школи. Представники союзу дотримувалися думки про те, що економічна наука є насамперед інструментом для вирішення соціальних проблем відповідної епохи. Тоді ж Вебер дебютував у політиці, приєднавшись до лівоцентристської організації «Євангельський соціальний конгрес [en]» [17]. 1890 року за ініціативи Спілки соціальної політики стартувала програма з вивчення так званого «польського питання», Остфлюхта: польські фермери зі східної частини країни масово мігрували в міста німецького заходу, які динамічно розвивалися [1]. Вебер очолив групу дослідників і став автором значної частини підсумкової доповіді Союзу з даної теми [1] [16]. Доповідь привернула увагу багатьох експертів і стала приводом для широких дискусій, а Вебер уперше заявив про себе як про дослідника в галузі соціології [1]. У 1893—1899 роках Вебер входив до складу праворадикальної політичної організації «Пангерманський союз» ( нім. Alldeutscher Verband), члени якої протестували проти подальшої міграції поляків. Проте ступінь підтримки Вебером ідей онімечуванням слов'янського етносу та інших націоналістичних проектів нині є предметом дискусій [18] [19]. Так у низці робіт, зокрема в суперечливій лекції «Національна держава й економічна політика» (1895) соціолог виступає проти імміграції поляків і звинувачує у ситуації, що склалася клас юнкерів, інтересам яких цілком відповідала масова мірація слов'ян [20].

Після захисту докторської дисертації 1889 року він обіймав професорські посади у Фрайбурзькому, Гейдельберзькому університетах, читав лекції в інших навчальних закладах Німеччини. Окрім лекцій Вебер встигав писати неймовірно велику кількість наукових праць щодо різноманітних сфер і напрямів наукових досліджень. У них Вебер сформував свою власну концепцію бачення принципів соціального існування й функціонування людства як системи.

Портрет Маріанни Вебер, 1896 рік.

1893 року Вебер одружився з далекою родичкою Маріанною Шнітгер. Дружина соціолога сама займалася наукою, а згодом вона взяла активну участь в боротьбі за права жінок [1] [21]. Після смерті Вебера Маріанна збирала і публікувала праці чоловіка, а її біографічна книга пролила світло на багато сторін життя науковця [22] [23]. Шлюб Веберів був бездітним, навіть висловлюються припущення, що не мала місце консумація [11]. Одруження з Маріанною Шнітгер дозволило Веберу знайти довгоочікувану фінансову незалежність, тож він нарешті зміг покинути будинок сім'ї [9]. 1894 року Вебер з дружиною переїхали до Фрайбурга, де він став університетським викладачем з економіки [14] [15]. Через два роки Вебер зайняв аналогічну посаду в Гайдельберзькому університеті [14] [15]. Там вин став центральною постаттю спільноти інтелектуалів, «кола Вебера», до якого входили також Маріанна Вебер, Георг Еллінек, Ернст Трельч, Вернер Зомбарт, Марк Блок, Роберт Міхельс і Дьєрдь Лукач [1]. Продовжуючи діяльність у Союзі соціальної політики і Евангелічному конгресі [1], Вебер зосередився на вивчення економіки та історії права [24].

1897 року, через два місяці після важкої сварки з сином помер Вебер-старший [1] [25]. Ця обставина поклала початок депресії (яка з часом посилилася), нервозності й безсонню сина, що негативно позначилося на його здатності викладати [6] [14]. Стан здоров'я змусив Вебера скоротити робочий час і навіть перервати навчальний курс восени 1899 року. Після декількох місяців в санаторії Вебери в кінці 1900 року вирушили до Італії і повернулися в Гайдельберг лише навесні 1902 року. Проте вже наступного року професор знову відмовився від викладання і не працював зі студентами аж до 1919 року. Хронологія важкого періоду життя й прогресуючих відхилень психіки була детально описана самим Вебером, проте ці записи були знищені Маріанною. Як гадають, причиною цього вчинку став страх розголосу психічних розладів Вебера, що дозволило б нацистам розкритикувати його праці [1] [26].

Пізній період наукової діяльності

Якщо на початку 1890-х років Вебер був дуже продуктивний, то у 1898—1902 роках він не опублікував жодної праці. Звільнившись 1903 року від обов'язків професора, Вебер вступив на посаду помічника редактора в науковому журналі «Archiv für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik» («Архів соціальних наук і суспільної політики») [27], де працював з колегами Едгаром Яффі та Вернером Зомбартом [1] [28]. Наукові інтереси Вебера в цей час були пов'язані з фундаментальними питаннями соціології та інших суспільних наук — його пізні праці становлять винятковий інтерес для сучасних дослідників [24]. 1904 року «Архів» опублікував деякі основоположні праці Вебера, зокрема його найвідоміше дослідження — «Протестантська етика і дух капіталізму» [29]. Саме тоді було закладено фундамент його подальших розвідок, присвячених впливу культурних і релігійних чинників на формування економічних інститутів і систем [30]. «Етика» стала єдиним дослідженням Вебера того періоду, яке було видано у форматі книги ще за життя соціолога. Інші праці, написані в перші п'ятнадцять років XX століття й пов'язані з дослідженнями в галузі соціології релігії, соціології права і економічної соціології, були опубліковані після смерті автора [1].

Політична діяльність

1904 року Вебер відвідав США і взяв участь у Конгресі мистецтв і наук, приуроченому до Всесвітньої виставки у Сент-Луїсі. Незважаючи на часткове одужання, Вебер все ще не міг відновити викладання й продовжував дослідження як незалежний науковець завдяки спадку, отриманому 1907 року [15] [27]. 1909 року, розчарувавшись у діяльності Спілки соціальної політики, Вебер разом із Рудольфом Голдшидом, Георгом Зіммелем, Фердинандом Тенісом та Вернером Зомбартом став співзасновником Німецької соціологічної асоціації [31]. Він став першим скарбником цієї організації ( нім. Deutsche Gesellschaft für Soziologie) [1]. 1912 року Вебер вийшов зі складу асоціації і зробив спробу створення політичної партії лівого крила, яка об'єднала б соціал-демократів і лібералів. Ініціатива не увінчалася успіхом, оскільки прихильники ліберальної ідеології не поділяли революційних ідеалів лівих політиків [32].

Вебер (на передньому плані) і Ернст Толлер (анфас, праворуч від Вебера), 1917 рік.

Після початку Першої світової війни п'ятдесятирічний Вебер добровільно вступив на військову службу і був призначений офіцером резерву. З обов'язку служби він займався організацією армійських лікарень в Хайдельберзі аж до кінця 1915 року [27] [33]. З плином війни його погляди на конфлікт і експансію Німецької імперії змінювалися [32] [33] [34]. На самому початку війни він поділяв погляди націоналістів і підтримував ідею ведення військових дій. У той же час він вважав, що участь у війні є обов'язком Німеччини як одного з провідних держав. Пізніше позиція Вебера кардинально змінилася і вчений став одним з послідовних критиків подальшої експансії імперії і військової політики короля [1]. Він також публічно засуджував ідеї захоплення Бельгії і необмеженої підводної війни. Ще через деякий час Вебер виступив на підтримку конституційних реформ, демократизації німецької політичної системи і введення загального виборчого права [1].

1918 року Вебер приєднався до Гайдельберзької ради робітників та солдатів. Наступного року він у складі німецької делегації взяв участь у Паризькій мирній конференції. Як радник при Конфіденційному комітеті з конституційної реформи, він посприяв розробці Веймарської конституції (1919) [27]. Вебер добре розумів устрій політичної системи США і виступав за створення потужного виборного інституту президентства, який міг би бути противагою бюрократичній владі [1]. Спірною є думка про те, що Вебер наполягав на закріпленні в документі надзвичайних повноважень президента. Стаття 48 Веймарської конституції справді містить положення, яким згодом скористався Адольф Гітлер для підриву інших конституційних норм, придушення опозиції та встановлення тоталітарного режиму [35].

Могила Вебера в Гайдельберзі.

Вебер безуспішно балотувався до парламенту від Німецької демократичної партії, організації ліберального спрямування, одним із засновників якої був він сам [1] [36]. Вебер виступив як проти Листопадової революції, так і проти ратифікації Версальського мирного договору, й таким чином він став опонентом практично всіх політичних сил Німеччини [1]. Вважають, що саме ця принципова позиція завадила Веберу зайняти державну посаду під час правління Фрідріха Еберта, нового президента від соціал-демократів [33]. У той час постать Вебера була вельми шанована, однак він не мав впливу на політичну ситуацію в країні [1]. Загалом історики досі не досягли консенсусу щодо ролі Вебера у політичному житті Німеччини.

Останні роки життя

Після розчарувань у політиці Вебер 1919 року повернувся до викладацької роботи. Після кількох місяців роботи в Відні він переїхав до Мюнхена [1] [15] [27]. У Мюнхені Вебер очолив перший німецький інститут соціології, проте посаду професора соціології він не займав. Його останні лекції зібрано в книгах «Наука як покликання і професія» ( нім. Wissenschaft als Beruf, 1918), «Політика як покликання і професія» ( нім. Politik als Beruf, 1919) і «Загальна економічна історія» ( нім. Wirtschaftsgeschichte, 1923) [1]. Баварські колеги та студенти Вебера різко розкритикували його ставлення до Листопадової революції, а представники правого студентства влаштували демонстрацію навпроти будинку вченого [32]. У Мюнхені Вебер заразився Іспанським грипом (так звана іспанка) і 14 червня 1920 року помер від ускладнення грипу — постгрипозної пневмонії [1]. Перед смертю він працював над своїм magnum opus «Господарство і суспільство» ( нім. Wirtschaft und Gesellschaft). Цю працю було видано за сприяння Маріанни в 1921—1922 роках.

інші мови
Afrikaans: Max Weber
Alemannisch: Max Weber
አማርኛ: ማክስ ቬበር
aragonés: Max Weber
العربية: ماكس فيبر
asturianu: Max Weber
azərbaycanca: Maks Veber
تۆرکجه: ماکس وبر
башҡортса: Макс Вебер
žemaitėška: Max Weber
беларуская: Макс Вебер
беларуская (тарашкевіца)‎: Макс Вэбэр
български: Макс Вебер
brezhoneg: Max Weber
bosanski: Max Weber
буряад: Макс Вебер
català: Max Weber
нохчийн: Вебер, Макс
čeština: Max Weber
Cymraeg: Max Weber
dansk: Max Weber
Deutsch: Max Weber
Zazaki: Max Weber
Ελληνικά: Μαξ Βέμπερ
English: Max Weber
Esperanto: Max Weber
español: Max Weber
eesti: Max Weber
euskara: Max Weber
فارسی: ماکس وبر
suomi: Max Weber
français: Max Weber
Frysk: Max Weber
贛語: 韋伯
galego: Max Weber
עברית: מקס ובר
हिन्दी: मैक्स वेबर
Fiji Hindi: Max Weber
hrvatski: Max Weber
magyar: Max Weber
Հայերեն: Մաքս Վեբեր
interlingua: Max Weber
Bahasa Indonesia: Maximilian Weber
Ilokano: Max Weber
íslenska: Max Weber
italiano: Max Weber
Patois: Max Weba
ქართული: მაქს ვებერი
Kabɩyɛ: Max Weber
қазақша: Макс Вебер
한국어: 막스 베버
Kurdî: Max Weber
kernowek: Max Weber
Кыргызча: Макс Вебер
Lëtzebuergesch: Max Weber
Limburgs: Max Weber
lietuvių: Max Weber
latviešu: Makss Vēbers
Malagasy: Max Weber
монгол: Макс Вебер
Bahasa Melayu: Max Weber
norsk nynorsk: Max Weber
norsk: Max Weber
Novial: Max Weber
occitan: Max Weber
ਪੰਜਾਬੀ: ਮੈਕਸ ਵੈਬਰ
polski: Max Weber
Piemontèis: Max Weber
پنجابی: میکس ویبر
português: Max Weber
română: Max Weber
русский: Вебер, Макс
русиньскый: Макс Вебер
sicilianu: Max Weber
Scots: Max Weber
srpskohrvatski / српскохрватски: Max Weber
Simple English: Max Weber
slovenčina: Max Weber
slovenščina: Max Weber
shqip: Max Weber
српски / srpski: Maks Veber
svenska: Max Weber
Kiswahili: Max Weber
Tagalog: Max Weber
Türkçe: Max Weber
татарча/tatarça: Maks Weber
oʻzbekcha/ўзбекча: Max Weber
vèneto: Max Weber
Tiếng Việt: Max Weber
Winaray: Max Weber
მარგალური: მაქს ვებერი
ייִדיש: מאקס וועבער
Yorùbá: Max Weber
Bân-lâm-gú: Max Weber
粵語: 韋伯