Література Аргентини

Література Аргентини — одна з найбільш плодовитих, помітних і впливових у Латинській Америці. Її найвідомішими представниками є Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Леопольдо Лугонес і Ернесто Сабато.

Зародження

Колоніальний період

Обкладинка «Мартіна Фьєрро» — найвідомішого твору літератури гаучо

Іспаномовна література в Аргентині розпочалася з хронік іспанських колонізаторів. Першими письменниками і поетами були мешканці найстарішого аргентинського міста Сантьго-дель-Естеро Луїс Пардо, Матео Рохас де Окендо і Берналь Діас дель Кастільйо.

Першим хроністом Ріо-де-ла-Плати став Ульріх Шмідль, автор праці «Курс і подорож до Іспанії та Індій» [1].

Заснування Університету Кордови у 1613 році стало значним поштовхом для розвитку культури Аргентини і літератури зокрема.

Незалежність

Естебан Ечеверрія

Після здобуття Аргентиною незалежності 1812 року була відкрита перша публічна бібліотека у Буенос-Айресі, до якої жителі впродовж першого місяця пожертвували 2000 книжок.

Першими проявами власне аргентинської літератури стали креольска ( ісп. criollismo) та література гаучо ( ісп. literatura gauchesca). Перший напрямок відзначається епічністю творів та ідеями перебудови суспільства і боротьби проти зовнішніх сил. Другий напрям є розповідями про життя гаучо і відкриття нових земель. Вважається, що саме література гаучо лягла в основу сучасної аргентинської літератури.

Перші твори літератури гаучо належать перу Бартоломе Ідальго. Також відомі сатира «Фауст» Естаніслао дель Кампо (1866), твори Іларіо Аскасубі, Антоніо Луссіча, Едуардо Гутьєреса та інших. Найвизначнішою роботою цього жанру вважається поема «Мартін Фьєрро» Хосе Ернандеса (1872).

Основоположником романтизму в аргентинській літературі став Естебан Ечеверрія і його роботи першої половини XIX ст. Найвідомішими серед них є оповідання «Бійня» ( ісп. El matadero) і поема «Полонянка» ( ісп. La cautiva).

1837 року Маркос Састре організував літературний салон у Буенос-Айресі [2]. Основними ідеями, яких дотримувалися письменники, що відвідували салон, були необхідність створення національної літератури, яка б відповідала ідеалам Травневої революції, писалася місцевим діалектом іспанської ( ісп. español rioplatense), відображала політичні і соціальні події у країні. Палкий патріотизм у неокласичній естетиці втілилися у творах Вісенте Лопеса-і-Планеса, Естебана де Луки і Пантелеона Рівароли.

У 1845 році вийшла книга Домінго Фаустіно Сарм'єнто «Факундо» про каудільйо Факундо Кірогу, яка вважається одним із перших творів аргентинської літератури.

У 1880-х роках розквітає література Буенос-Айреса, у якій слід відзначити ліричну поезію Альмафуерте, оповідання Хосе Мануеля Естради, Хоакіна Гонсалеса, Педро Гоєни, Мігеля Кане, Еухеніо Камбасераса і Хуліана Мартеля.

Серед письменниць XIX ст. відзначаються Хуана Мануела Горріті, Едуарда Мансілья, Роса Герра і Хуана Мансо, які у своїх творах приділяли увагу національним темам і проблемам становища жінок у тодішньому суспільстві.