Крим

Крим
Таврія (Таврика, Таврида)
Satellite image of Crimea.png
Вигляд Криму з супутника
45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333; 34.500
Довколишні водиЧорне море
Азовське море
Площа26 850 км²
Найвища точка1545 м, гора Роман-Кош
КраїнаУкраїна Україна
РегіонАвтономна Республіка Крим
Севастополь
Херсонська область (частина)
Населення

(2015)

2 000 000
Крим. Карта розташування: Україна
Крим
Крим

з 20 лютого 2014 року півострів тимчасово окупований Російською Федерацією[1]

Крим у Вікісховищі?

Крим, Кри́мський піво́стрів, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).

З кінця лютого[1] 2014 року АР Крим та Севастополь захоплені Російською Федерацією та мають міжнародно-правовий[2] статус «територія України, тимчасово окупована Росією». У 2014—2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.

Історія

Докладніше: Історія Криму

На Кримському півострові відомі стоянки людини кам'яної доби. Крим був заселений людиною з часів раннього і середнього палеоліту (стоянки Кіїк-Коба — нижній шар, Вовчий грот, Старосіллівська стоянка, Чокурча, Шайтан-Коба). До пізнього палеоліту належать Сюренські стоянки, до епохи мезоліту — стоянки Фатьма-Коба, Мурзак-Коба.
Першими «літописними» народами Криму стали кіммерійці і таври (від яких і антична назва півострова — Таврія, або Таврида), які мешкали відповідно у степовій і гірській частині півострова наприкінці ІІ — першій половині І тис. до н. е.

У VII ст. до н. е. кіммерійців з Північного Причорномор'я вигнали скіфи, а з ІІІ ст. до н. е. центр скіфської держави перемістився з Нижнього Дніпра до Центрального Криму, у Сімферополі розташоване стародавнє городище, відоме як Неаполь Скіфський — столиця Скіфського царства у Таврії. Також з VII ст. до н. е. на берегах Чорного моря почали з'являтися давньогрецькі колонії, найбільш відомими з яких у Криму є Херсонес Таврійський і Пантікапей, який з V ст. до н. е. об'єднав навколо себе інші грецькі поліси на берегах Керченської протоки у Боспорське царство. З кінця ІІ ст. до н. е. у політичне життя Криму почав втручатися цар Понту Мітрідат VI, що завершилося підкоренням Боспору, але слідом за понтійцями прийшли римські війська — найбільш відомі залишки римської фортеці Харакс біля сучасного Ластівчиного гнізда.

Руїни грецької колонії «Херсонес Таврійський»

Але невдовзі римські легіони під тиском варварів почали залишати прикордонні землі, а Кримом у ІІІ ст. оволоділи племена черняхівської культури на чолі з германцями-готами, які вигнали з кримських степів сарматські племена. У ці часи майже всі приморські античні міста зазнали значних руйнувань. Вже наступного століття територія сучасної України опинилась під владою гунів і розбиті ними готи вимушені були втікати на Дунай і просити захисту там у своїх колишніх ворогів римлян. Ці і викликані ними переміщення різних племен на захід в подальшому отримали назву Великого переселення народів.

Після занепаду Римської імперії Херсонес з округою і Пантікапей успадкувала Візантійська імперія. Після розпаду держави гунів через кримські степи пройшли орди Крим на деякий час став західною окраїною Тюркського (Західнотюркського) каганату, а після його розпаду — володінням кочової Булгарської держави. У VII ст. булгар у Криму підкорили хозари. З Х ст. інтерес до Причорномор'я стали проявляти київські князі, які здійснювали на прибережні міста свої грабіжницькі військові походи, а князь Володимир Святославич саме у Херсонесі був похрещений, після чого повернувся до Києва і охрестив киян у 988 р. Деякий час на берегах Керченської протоки існувало Тмутороканське князівство на чолі з руськими князями. У степовій частині Криму в ці часи кочували печеніги, а пізніше половці (кипчаки).

У ХІІІ ст. Крим, як і вся Південно-Східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали і тут було утворено Кримський Юрт Золотої Орди. Кримські еміри дозволили італійцям заснувати свої торговельні колонії на узбережжі, найбільш відомими з яких стали Судак (Сугдея), Кафа, Чембало. У ці ж часи у передгір'ях Південного Криму сформувалось християнське князівство Феодоро з центром у фортеці Мангуп. 1441 р. за підтримки Великого князівства Литовського прихильника незалежності від Орди Хаджі І Герая було обрано кримським ханом, утворилось незалежне Кримське ханство

1475 р. на півострові висадились османські війська, які оволоділи генуезькими колоніями, а також захопили князівство Феодоро, здобувши після довгої облоги його столицю Мангуп. Через 3 роки Кримське ханство вимушене було визнати себе васалом Османської імперії. Трохи пізніше почали поглиблюватись і кримсько-московські відносини: зокрема, 1480 р., московський князь Іван ІІІ звернувся до кримського хана Менглі І Герая з пропозицією здійснити похід на «київські місця», що і було зроблено, а частину здобичі з пограбованого і зруйнованого татарами Києва було направлено до Москви. У подальшому кримські набіги на українські або московські землі відбувались неодноразово, захоплення полонених (ясира) і пограбування стали важливою частиною економіки ханства поряд з сільським господарством. 1571 р. 40-тисячне кримське військо захопило і спалило Москву, цар Іван ІV «Грізний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму (відмінену лише за Петра І). У той же час відомі і морські походи Крим, зокрема на чолі з отаманом Іваном Сірком.

Монастирський комплекс Сурб-Хач, заснований у 1358

В роки Визвольної війни України проти Речі Посполитої кримський хан виступив союзником Богдана Хмельницького, татарські кінні загони зіграли визначальну роль у перемогах козацького війська, особливо на першому етапі повстання. Після приєднання України у ХVІІ ст. увага московських правителів звернулась до забезпечення виходів до морів, зокрема і до Чорного, було організовано декілька походів на Крим і проти Османської імперії. Під час Прутського походу на чолі з Петром І у 1711 р., коли московське військо було оточене супротивником, на боці турків виступало і 70-тисячне військо кримського хана.

Крим у складі Російської імперії

Огляд Чорноморського флоту у 1849

Російсько-турецька війна (1768—1774) закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирний договором, згідно якого Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії. Будучи номінально незалежним, фактично Кримське ханство потрапляло у все більшу залежність від Російської імперії, зокрема, тут розташовуються російські гарнізони. 1778 р. з Криму було примусово виселено на «материк» майже всіх християн, здебільшого греків і вірмен.

В 1783 Кримське ханство анексоване згідно маніфесту Катерини ІІ та проголошено частиною Таврійської області. Більшість кримських татар (за оцінкою, близько 300 000 осіб) залишило батьківщину і переселилося в межі Османської імперії. У той же час царський уряд запровадив пільги для переселенців з півночі, намагаючись колонізувати і «росифікувати» півострів, але і на 1897 (перший всеросійський перепис населення) росіяни тут не становили більшості (а лише 33 %), а більшість все одно становили кримські татари (36 %). Українці становили 12 % населення Криму, німці — 6 %, євреї — 4 %, а греки — 3 %.

З розпадом Російської імперії в 1917 на території півострова виникла Кримська Народна Республіка, яка, однак, вже у січні 1918 зазнала більшовицької навали. У квітні 1918 Крим був зайнятий військами армії УНР, проте внаслідок ультиматуму з боку Німеччини опинився під владою німецького командування. З відходом німецьких військ, в 1919 Крим знову опиняється під владою більшовиків, в 1920 — під владою Армії Денікіна, а з 1921 (після вигнання залишків білогвардійців-врангелівців) — остаточно під владою більшовиків.

Таким чином, під владою Російської імперії Крим перебував 134 роки.

Крим у складі РРФСР

Бухта Севастополя після битви (липень 1942)

18 жовтня 1921 утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в складі РРФСР.

У 19411944 німецькі війська в ході Другої світової війни майже на 3 роки окупували півострів. Адольф Гітлер планував включити його безпосередньо до складу Третього Рейху, як колишні землі германців-готів.

З відвоюванням Криму в 1944 радянська влада депортує кримськотатарський народ, а також інші національні меншини (болгар, вірмен, греків тощо), після чого в 1945 скасовує статус автономної республіки. Надалі Крим входить до складу РРФСР як Кримська область, з якої в 1948 виведено Севастополь, що надалі отримує статус міста державного підпорядкування.

Таким чином, у складі РРФСР Крим перебував менше 30 років.

Крим у складі України

Крим, Тарханкут, серпень 2013, екскурсія на катері

До України (тоді — УРСР) Кримську область було передано у 1954 році згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно з Кримською

областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що було закріплено в Конституції УРСР 1978 року. Передача Кримської області і Севастополя до складу УРСР була викликана гострою господарською потребою, близькістю до УРСР, зручністю забезпечення півострова водою (будівництво Північно-Кримського каналу), електроенергією, продукцією з «материкової» частини УРСР, необхідністю інтенсифікації повоєнної відбудови тощо.

Фрегат «Сагайдачний», флагман ВМС України

Незважаючи на передачу до складу Криму, як і в УРСР в цілому, продовжувалась політика русифікації. Випускники навчальних закладів з російської глибинки направлялися працювати до Криму, а молодих фахівців українців переважно відправляли на роботу в інші області СРСР.

22 березня 1991 року на хвилі перебудови у Кримській області відбувся референдум, за результатами якого Криму було повернено статус автономної республіки[3], тоді як Севастополь зберігав статус міста центрального підпорядкування. Невдовзі після проголошення Незалежності України, яка стала правонаступницею УРСР, 4 вересня 1991 Верховна Рада Автономної Республіки Крим «прагнучи створити правову демократичну державу у складі України» проголосила суверенітет. Проте мешканці кримського півострову брали участь у Всеукраїнському референдумі 1991‎, на території автономії Акт проголошення незалежності України підтвердили 54,19 % громадян, в Севастополі — 57,07 %.

5 травня 1992 році Кримська влада здійснила першу спробу відділення від України, прийнявши «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» в межах усього Кримського півострова та призначивши проведення референдуму[4]. 13 травня 1992 року цей акт був визнаний Верховною радою України таким, що суперечить Конституції України[5], і 21 травня цей акт було скасовано і Верховною радою Криму[6].

Наступна спроба відділення від України була здійснена у 1994 році за часів Президента Юрія Мєшкова (1994—1995), коли Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями»[7]. Ця постанова була скасована Верховною радою України 18 травня 1995 року[8].

5 грудня 1994 року — підписано Будапештський меморандум між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, котрі надають гарантії суверенітету та безпеки Україні з боку країн-підписантів.

У березні 1995 року було скасовано посаду Президента Криму. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України».

Сімферополь, 2014 рік

30 — 31 травня 1997: Б. Єльцин і Л. Кравчук у Києві підписують Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство — приймається «нульовий» варіант по боргам і власності СРСР за кордоном, поділено бухти Севастополя для базування флотів: у України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.

Сепаратистські настрої в Криму спостерігалися і протягом 2000-х років. На імовірність конфлікту в Криму, що вийде за межі регіонального, вказували деякі вчені[9][10]. Втім після приходу до влади Януковича українські політологи відзначали послаблення сепаратистського руху[11].

21 квітня 2010 президенти Росії Дмитро Медведєв та України Віктор Янукович підписали Харківські угоди щодо продовження терміну оренди пунктів базування Чорноморського флоту РФ в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042—2047 років. 27 квітня 2010 Державна Дума РФ і Верховна Рада України ратифікували угоду. Харківські угоди були розірвані в односторонньому порядку Росією 31 березня 2014 р. після захоплення нею АР Крим і Севастополя.

Сепаратистські настрої, зрежисовані з Росії, відновилися у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013-лютому 2014. На цей час Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову у будь-який час розпалити обстановку на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав для жителів півострова[12]

Загалом у складі Крим станом на 2014 рік знаходиться вже 60 років. За оцінками першого Президента України Л. Кравчука лише за роки незалежності з 1991 р. Україна вклала в Крим близько 100 млрд дол. США[13]

Крим під російською окупацією

16 березня 2014 р. — в окупованому Криму було проведено «референдум» про від'єднання від України і 18 березня Крим з ініціативи російського президента В. В. Путіна було включено до складу Російської Федерації. Ані «референдум», ані «приєднання» Криму до Росії в світі не були визнані (за винятком декількох країн, залежних від Росії, наприклад, Науру). 15 вересня 2015 року Верховна Рада України на пропозицію Уряду встановила, що датою початку тимчасової окупації Криму є 20 лютого 2014 року.[1] За будь-яких розкладів, включаючи ймовірне звільнення території від окупантів, за діючої станом на 2017-й рік української влади кримським татарам планувалося надання ширшої автономії замість українізації краю[14].

Окрім гуманітарних проблем наслідком окупації стали проблеми нестачі води.

інші мови
Afrikaans: Krim
Alemannisch: Krim
አማርኛ: ክሪሜያ
Ænglisc: Taurica
العربية: القرم
asturianu: Crimea
azərbaycanca: Krım
башҡортса: Ҡырым
Boarisch: Krim
беларуская: Крым
беларуская (тарашкевіца)‎: Крым
български: Крим
brezhoneg: Krimea
bosanski: Krim
català: Crimea
нохчийн: ГӀирма
کوردی: کریمیا
qırımtatarca: Qırım
čeština: Krym
dansk: Krim
Deutsch: Krim
Zazaki: Qırım
dolnoserbski: Krim
Ελληνικά: Κριμαία
English: Crimea
Esperanto: Krimeo
español: Crimea
estremeñu: Crimea
suomi: Krim
føroyskt: Krim hálvoyggin
français: Crimée
Frysk: Krim
Gaeilge: An Chrimé
𐌲𐌿𐍄𐌹𐍃𐌺: 𐌺𐍂𐌴𐌹𐌼
हिन्दी: क्रीमिया
hrvatski: Krim
hornjoserbsce: Krim
magyar: Krím
Հայերեն: Ղրիմ
Bahasa Indonesia: Krimea
Interlingue: Crimea
Ido: Krimea
íslenska: Krímskagi
italiano: Crimea
Basa Jawa: Krim
ქართული: ყირიმი
қазақша: Қырым
ಕನ್ನಡ: ಕ್ರಿಮಿಯ
한국어: 크림반도
къарачай-малкъар: Кърым
kurdî: Qirim
Latina: Crimaea
Lëtzebuergesch: Krim
лакку: Къирим
Ligure: Crimea
latviešu: Krima
олык марий: Крым
македонски: Крим (полуостров)
монгол: Крымын хойг
Bahasa Melayu: Krimea
مازِرونی: کریمه
Napulitano: Crimea
Plattdüütsch: Krim
Nederlands: Krim
norsk nynorsk: Krimhalvøya
norsk: Krim
occitan: Crimèa
Ирон: Хъырым
ਪੰਜਾਬੀ: ਕ੍ਰੀਮੀਆ
Pälzisch: Krim
پنجابی: کریمیا
português: Crimeia
Romani: Krimeya
română: Crimeea
русский: Крым
саха тыла: Кырыым
sardu: Crimea
sicilianu: Crimea
Scots: Crimea
srpskohrvatski / српскохрватски: Krim
Simple English: Crimea
slovenčina: Krym (polostrov)
shqip: Krimea
српски / srpski: Крим
svenska: Krim
Kiswahili: Krim
татарча/tatarça: Кырым
удмурт: Крым
oʻzbekcha/ўзбекча: Qrim
vèneto: Crimia
Tiếng Việt: Bán đảo Krym
walon: Crimêye
Winaray: Crimea
მარგალური: ყირიმი
ייִדיש: קרים
Zeêuws: Krim
中文: 克里米亚
Bân-lâm-gú: Krym
粵語: 克里米亞