Китай

На сьогодні дві держави використовують назву «Китай». Це КНР Китайська Народна Республіка (КНР), яка контролює територію материкового Китаю, Гонконг Гонконг та Макао Макао, а також Тайвань Республіка Китай, яка володіє островами Тайвань, Мацу і Кіньмень.

Кита́й, або Хі́ни[1] (кит. традиц.: 中國спрощ.: 中国піньїнь: zhōngguó, чжунго, «центральна країна») — культурний регіон і стародавня цивілізація Східної Азії. Китай належить до найбільш прадавніх цивілізацій, яка увібрала у себе велику кількість держав та культур впродовж 6 тисяч років. Громадянська війна у Китаї по закінченню Другої світової війни спричинила поділ цього регіону на дві держави, котрі продовжують вживати у своїй назві слово «Китай». Це — Китайська Народна республіка (КНР), яка володіє материковим Китаєм, та Республіка Китай, яка контролює острів Тайвань та прилеглі до нього острови.

Китай має довгу і майже неперервну цивілізаційну історію та одну з найстаріших і найскладніших систем письма. До 19 століття він був однією з найпередовіших світових політій і основним культурним центром Східної Азії. Китайський вплив на сусідні держави залишається істотним до сьогодні. Китай — батьківщина багатьох технічних винаходів, які змінили долю людства. Серед них — папір, компас, порох, друкарство.

Китай має величезний економічний потенціал. Темпи приросту промислової і сільськогосподарської продукції дуже високі. За обсягом ВНП країна займає друге місце в світі після США, а у кінці XX ст. вона перебувала на сьомому місці.

Етимологія

У різних мовах Китай має різні назви. Тут подаються найбільш вживані з них.

Центральна країна — «Чжунго»

«Чжунго» (中國/中国) — самоназва Китаю. Перший ієрогліф «чжун» (中) означає «центр» або «середину». Другий знак «го» (國 або 国) тлумачиться як «країна» або «держава». Починаючи з 19 століття у західній і вітчизняній історіографії цю назву Китаю перекладають як «Серединна держава» чи «Серединна імперія». Однак такий переклад є не зовсім вірним, оскільки слово «чжунго» здавна позначало центр Піднебесної — державу китайського імператора, тобто власне Китай. Відповідно, точним перекладом є «Центральна країна» або «Центральна держава».

Термін «чжунго» не використовувався у історії Китаю постійно. Він мав різноманітний культурний і політичний підтекст в залежності від епохи.

У період «Весен і Осені» (722—481 до н. е.) словом «чжунго» позначалися державні утворення, які виводили свою політичну генеалогію від династії Західна Чжоу (1122—771 до н. е.) у долині річки Хуанхе. Цим вони протиставляли себе державі Чу на річці Янцзи та державі Цінь на варварському Заході. Однак в часи правління династії Хань (206 до н. е.220) держави-ізгої Чу та Цінь стали складовими китайської імперії, тому їх було автоматично включено до «чжунго». Таким чином склалося ширше поняття «Центральної країни».

Загалом до початку 1 тисячоліття по Р.Х значення слова «чжунго» еволюціонувало у бік розширення меж терміну. Як зазначає «Книга Пісень», складена близько 1000 року до н. е., спочатку ним позначалась округа довкола столиці або імператорського маєтку. Згодом цим поняттям стали іменувати території підпорядковані «центральній» владі. Як свідчать «Історичні Записки» Сима Цяня: "Вісім гір відомі в імперії. Три з них у варварів Ман та Ї. П'ять — у «чжунго». Існувало також розуміння «чжунго» як земель Північної китайської рівнини. Так, «Хроніки трьох королівств» (3 століття) протиставляють ці території, називаючи їх «центральними», краям у долині річки Янцзи — Ву та Юе. У цьому значенні «чжунго» асоціюється етнічними китайськими (хуа 华 або 華, ся 夏) землями.

Зміни у значенні терміну відбулися з початком вторгнень північних кочових племен у Китай, які захопили «колиску» китайської цивілізації і створили у рівнині річки Хуанхе власні держави. Нові, етнічно некитайські династії Півночі Китаю почали називати свої володіння «чжунго», а ворожі південні уряди етнічних китайців Південного Китаю — «варварами». Відповідно, у середині 1 тисячоліття мала місце трансформація терміну «чжунго», що перейшов з площини етнічної у політичну. Відтоді поняття «Центральна держава» стало асоціюватися більше з певною географічною і політико-цивілізаційною спільнотою, ніж етнічною групою.

Проте у середньовіччі «чжунго» не втратив остаточно свого етнічного підконтексту. У період правління династії Тан китайські землі півночі і півдня були об'єднані, що сприяло поширенню застосування назви «чжунго» на південні території. Подальші розколи Китаю у зв'язку з набігами північних кочовиків, закріпили назву «Центральної країни» за південно-китайськими землями саме завдяки тому, що вони були традиційним місцем екзилю етнічної китайської влади.

На початку 20 століття термін «чжунго» був уперше застосований у назві держави Республіки Китай (中華民國, «Народна держава Чжунго»). З 1949 року Китайська Народна Республіка (中华人民共和国) також вписала у свою офіційну це слово.

Сучасна національність «китаєць» (中国人, чжунго-жень) також містить цей термін. Часте використання слово «чжунго» сприяє формуванню китаєцентричного світогляду мешканців Китаю, та поступовій «китаїзації» національних меншин КНР та Республіки Китай.

«China»

Латинська назва Китаю «China», яка перекочувала до багатьох європейських мов, наймовірніше походить від імені китайської династії Цінь (221206 до н. е.). Скоріш за все, китайські купці, які торгували на шовковому шляху і подорожували до Римської імперії називали себе ціньнцями. Ця назва «Цінь» записувалася римлянами як «Cina», що згодом перетворилося на «China». Це слово використовувалося й в староукраїнській мові XIX — початку XX ст. у формах «Хін», «Хіни», «Хіна».

«Китай» і «Катай»

Слово «Китай» походить від імені «Катай», яке, у свою чергу, виникло від назви не китайської, а протомонгольскої групи кочових племен з Маньчжурії — киданів (китаїв). У 907 році вони захопили Північний Китай і заснували у ньому свою династію Ляо. Їх місце у 12-13 століттях заступили інші кочовики — чжурчжені та монголи, однак етнонім їхніх попередників закріпився як топонім північного Китаю. Завдяки європейським купцям, зокрема, Марко Поло, ця назва у формі «Катай» («Cathay») потрапила до середньовічної Західної Європи, витіснивши латинське «China». Звідти воно перейшло до української мови, де перетворилася на «Китай». На Заході «Катай» зрідка вживається як поетична назва «Китаю».

Терміном «Китай» може також позначатися:

Слово «китайський» (староукраїнською: хінський) або «китаєць» означає приналежність до Китаю, як універсального утворення «чжунго» — «Центральної держави», а не етнічної групи. У цьому розумінні воно близьке до значень «СРСР-івський» або «американський». Проте не слід забувати, що в Китаї здавна існує панівна етнічна група хань (титульна нація, яка становить понад 90 % населення КНР і Республіки Китай), з якою переважно, як і з росіянами СРСР та англосаксами США, асоціюється населення країни. Ця етнічна група першопочатково мала назву китайці, і згодом екстраполювала її на підкорені етноси. Тому нерозбірливе у етнічному сенсі вживання назви «китайці» для вихідців з сучасних КНР або Республіки Китай лише сприяє асиміляційній політиці урядів цих країн по відношенню етнічно «некитайських» народів.

Серес (Σηρες)

Серес — є грецькою назвою Китаю, яку вживали греки і римляни стародавнього світу. Вона означає «шовковий» або «країна шовку». Найімовірніше походить від китайського «си» (絲, 丝 — шовк). Ця назва дала народження латинському слову «serica» — «шовк»

«Sinae»

«Сіне» («Sinae») — інша назва Південного Китаю, яку використовували греки та римляни наряду з «Cina» («China»). У джерелах згадується «метрополіс Сіне», однак вчені досі не можуть локалізувати його. «Сіне» була змінена на латинські префікси «Sino-» and «Sin-», якими стали позначати дотичні до Китаю предмети і явища. В українській мові ці префікси використовуються у словах «синологія», «синолог» та інших.

Хіна і «Кіна»

Словом «Хіна» («Kina») позначають Китай у Центральній Європі, зокрема у Німеччині та Польщі, а слово «Кіна» застосовується переважно у Північній Європі, зокрема у Швеції. Вони походять від іншого прочитання «Cina» («China»).

інші мови
Alemannisch: China
አማርኛ: ቻይና
Ænglisc: Cīna
العربية: الصين (منطقة)
ܐܪܡܝܐ: ܨܝܢ (ܐܪܥܐ)
Aymar aru: China
བོད་ཡིག: རྒྱ་ནག
brezhoneg: Sina
català: Xina
Mìng-dĕ̤ng-ngṳ̄: Dṳ̆ng-guók
čeština: Čína
Cymraeg: Tsieina
Deutsch: China
ཇོང་ཁ: རྒྱ་ནག
Esperanto: Ĉinio
español: China (región)
Võro: Hiina
français: Monde chinois
arpetan: Ch·ina
Gaeilge: An tSín
贛語: 中國
گیلکی: چین
Gaelg: Yn Çheen
客家語/Hak-kâ-ngî: Chûng-koet
עברית: סין (אזור)
हिन्दी: चीन
Bahasa Indonesia: Tiongkok (istilah)
íslenska: Kína
日本語: 中国
Patois: Chaina
Basa Jawa: Cina
ಕನ್ನಡ: ಚೀನಾ
한국어: 중국
kernowek: China
Bahasa Melayu: China
Nederlands: China
norsk nynorsk: Kina
norsk: Kina
Nouormand: Chinne
Picard: Kine
Deitsch: Tscheine
पालि: चीन
polski: Chiny
Runa Simi: Chunwa
română: China
русиньскый: Китай
संस्कृतम्: चीन
Simple English: China
slovenščina: Kitajska
српски / srpski: Кина (регион)
Basa Sunda: Tiongkok (istilah)
svenska: Kina (region)
ತುಳು: ಚೀನಾ
Türkçe: Çin (bölge)
ئۇيغۇرچە / Uyghurche: خىتاي
Tiếng Việt: Trung Quốc (khu vực)
walon: Chine
Winaray: Tsina
吴语: 中國
Yorùbá: Ṣáínà
中文: 中國
文言: 中國
Bân-lâm-gú: Tiong-kok
粵語: 中國