Дієго Веласкес

Дієго Веласкес
ісп. Diego Velázquez NININI
Diego Velázquez Autorretrato 45 x 38 cm - Colección Real Academia de Bellas Artes de San Carlos - Museo de Bellas Artes de Valencia.jpg
Народився6 червня 1599(1599-06-06)[1][2][3][4][5][6][7]
Севілья, Королівство Севілья[d], Кастилія і Леон[8]
Помер6 серпня 1660(1660-08-06)[9][3][4][5][6][7] (61 рік)
Мадрид, Провінція Мадрид[d], Іспанія[8]
ГромадянствоFlag of Spain.svg Іспанія
Ім'я при народженніDiego Rodriguez de Silva y Velázquez
Діяльністьхудожник
ВчителіФрансіско Пачеко
БатькоЖуан Родрігес да Сільва[d]
МатиХероніма Веласкес[d]
У шлюбі зХуана Пачеко[d]

Діє́го Вела́скес (ісп. Diego Rodríguez de Silva y Velázquez, МФА[ˈdjeɣo beˈlaθkeθ] Д'єго Беласкес; 6 червня 1599, Севілья, Іспанія — 6 серпня 1660, Мадрид, Іспанія) — іспанський художник, представник мадридської школи часів золотого століття іспанського живопису, придворний живописець короля Філіпа IV.

Автор жанрових картин і портретів.

Біографія

Народився 6 червня 1599 (у деяких джерелах ця дата вказується як дата хрещення) в Севільї (Іспанія) у небагатій сім'ї місцевих дворян Хуана Родрігеса де Сільва та Ієроніми Веласкес, чиї предки переїхали в Іспанію з Португалії[10]. Батьки майбутнього художника взяли шлюб у севільській Церкві Святого Петра (ісп. Iglesia de San Pedro) 28 грудня 1597 року, там же, де згодом і був охрещений новонароджений Дієго, найстарший з восьми дітей у сім'ї[11]. За звичаєм, поширеним в Андалусії, Дієго і його брат Хуан, що також став художником, взяли собі прізвище матері, але збереглись зразки підписів художника, де він використовував і батькове прізвище «Сільва Веласкес»[12].

Навчання

Художній талант Веласкеса відкрився у ранньому віці. Згідно з біографом Антоніо Паломіно, після досягнення 10-річного віку, у 1610, Дієго послали на навчання в майстерню відомого севільського художника Франсіско Еррери Старшого. Термін перебування у майстерні Еррери був дуже коротким, так як той мав вельми кепський характер, чого молодий учень не зміг витримати. Обставини навчання не були задокументовані, але відомо, що у жовтні 1611 року Хуан Родрігес підписав «договір на навчання» свого сина Дієго з художником Франсіско Пачеко на шість років, починаючи з грудня 1611[13]. Пачеко, людина високої культури й різнобічно освічений, автор невиданого за життя трактату з малярського мистецтва, вірний послідовник Рафаеля й Мікеланджело, котрий і сам малював відмінні портрети олівцем. Незважаючи на відсутність великого таланту, він був своєю людиною в інтелектуальному середовищі Севільї й серед духовенства, оскільки обіймав посаду цензора та експерта з церковного живопису при Святій Інквізиції в Севільї. Школа живопису Пачеко, що носила назву «Academia Sevillana», відбивала тогочасну академічну офіційну думку щодо викладу релігійних сюжетів і образів. Саме у цій школі молодий Веласкес отримав свою першу технічну підготовку й естетичні навички, у ній же потоваришував з майбутнім скульптором і живописцем Алонсо Кано і знаменитим іспанським живописцем Франсіско де Сурбараном.

23 квітня 1618 19-річний юнак одружився на 15-річній дочці Пачеко Хуані Міранді. Незабаром у них народилися дві дочки: Франсіска в 1619 та Ігнасія у 1621, яка померла у дитячому віці. Шлюбні зв'язки між членами різних сімей іспанських художників було поширеним явищем на той час, оскільки це полегшувала пошук роботи і замовлень.

Веласкес склав іспит на звання майстра 14 березня 1617 і за порукою Пачеко був прийнятий в гільдію живописців Севільї, де отримав ліцензію для роботи як художник-живописець і право «практикувати своє мистецтво у королівстві, мати майстерню та наймати підмайстрів»[14].

Призначення придворним художником

Молодий художник набув у Севільї досить гарної репутації. Його вчитель Пачеко, а також друзі й земляки намагалися посприяти його кар'єрі. Мрією Веласкеса було стати придворним живописцем самого короля Іспанії. В 1622 його вперше відправлено до Мадриду. Там, він у 1622 пише «Портрет поета Луїса де Гонгора-і-Артте» (Музей витончених мистецтв, Бостон), котрим привертає до себе підвищену увага з боку поважних персон при дворі. Але, попри те, що земляки, які трималися в столиці разом, намагалися йому допомогти, стати перед королівськими очима йому не вдалося.

Засмутившись, Веласкес повернувся до Севільї. Але не встиг він пробути вдома й двох місяців (1623), як його наздогнав лист від земляка-севільця, який служив королівським капеланом. Він писав йому, що придворний живописець Родріго де Вільяндрандо помер, і його місце стало вакантним. Веласкес негайно відправився до двору, зупинився в будинку свого друга капелана й написав його портрет. Інший севілець, камердинер кардинала-інфанта (королівського брата), відніс портрет до палацу і показав господареві. Кардинал-інфант був у захваті і відразу замовив Веласкесу свій портрет. На той час зображення каноніка вже побачив і сам король Філіп IV. Йому воно сподобалося настільки, що він наказав братові — кардиналові-інфантові, поступитися йому чергою для позування. Так Веласкес нарешті одержав можливість показати себе.

Картина «Портрет Філіппа IV із проханням» (1623, не збереглася) зчинила фурор. Веласкесу виплатили гонорар, згодом призначили ренту, а також взяли на посаду придворного художника. Філіп IV повторив йому обіцянку Александра Македонського до Апеллеса: «ніхто, крім тебе, писати мене більше не буде».

Перша подорож до Італії

У 16291631 році Веласкес подорожує по Італії. В кінці серпня 1629 року Веласкес прибув у Геную. Звідти він попрямував до Мілана, а потім — до Венеції. Саме у Венеції художник зіткнувся з найбільш жорстким неприйняттям італійцями іспанців як таких і в жовтні 1629 року спішно покинув місто й подався до Риму, де, в разі чого, можна було розраховувати на заступництво Папи. У Римі художник пробув до кінця наступного року.

Знайомство з творами великих художників Італії вплинуло на стиль живописця — він зробився вільнішим та блискучим, колорит не таким темним у тінях й став передавати натуру в яскравому освітленні.

Повернення до Мадрида (зрілий період)

«Здача Бреди» (1634—1635, Прадо, Мадрид)
«Венера із дзеркалом» (близько 1644—1648, Лондонська Національна галерея)

Після повернення до Іспанії у 1631 призначений гофмейстером королівського двору.

У 1634 отримав почесне звання королівського гардеробмейстера. Приблизно у той же час Філіп IV доручив живописцю керівництво оформленням інтер'єру нового королівського палацу в Буен Ретіро. Художник не лише керував роботами, але й сам брав активну участь в оформленні палацу. До цього періоду часу належить створення Веласкесом серії картин, що оспівували військові перемоги Філіпа IV. Найзначимішою з цієї серії є «Здача Бреди» (1634—1635, Прадо, Мадрид), у якій художник не лише відобразив історичну подію (здачу обложеного голландського міста іспанській армії 2 червня 1625 року), але і за допомогою численних красномовних деталей висловив своє ставлення до цієї події та її учасників. Надалі подібне використання деталей стало однією з найхарактерніших особливостей стилю Веласкеса.

У 1643 отримав звання камердинера, у 16421644 супроводжував короля у його поході на Арагон.

Друга подорож до Італії

Наприкінці 1648 здійснив другу подорож до Італії. Офіційним приводом для його візиту було придбання для Філіпа IV колекції античних скульптур та декількох шедеврів італійського живопису. Але художник був одночасно і високопоставленим придворним чиновником своєї монархії, серед обов'язків якого було встановлення дипломатичних зв'язків з високопоставленими особами Італії. Живописець прекрасно впорався з обома завданнями, він був приязно прийнятий новим Папою Іннокентієм X у Ватикані, який тут же замовив йому свій портрет. Результат тримісячної роботи художника ошелешив весь Рим, не кажучи вже про замовника.

Полотно «Портрет папи Іннокентія Х» (1650 р., Галерея Доріа-Памфілі, Рим) моментально стало вельми популярним. Хоча це було не характерно для того часу, з картини було зроблено безліч копій. Папа урочисто нагородив художника папською медаллю та золотим ланцюжком.

Відвідав Веласкес і Неаполь, що тоді належав Іспанії. Владу іспанської корони уособлював віце-король. Придворним художником іспанського короля в Неаполі був Хосе де Рібера. Так зустрілися два великих іспанських майстри 17 століття. Веласкес не відчував в Рібері конкурента і всіляко сприяв придбанню картин Рібери в Мадрид, хоча їхні художні манери значно розходились.

До цього ж періоду належить створення Веласкесом своєї найнезвичайнішої картини «Венера перед дзеркалом» (бл. 1647—1651, Національна галерея, Лондон).

Повернення в Мадрид (пізній період)

У 1651 р. Веласкес повернувся у Мадрид. Цією подією мистецтвознавці датують початок пізнього періоду його творчості.

Крім вже звичних портретів членів королівської сім'ї, у цей період були створені дві картини, які вважаються вершиною творчості великого художника — «Фрейліни (Меніни)» (1656, Прадо, Мадрид) і «Прялі» (бл. 1657, Прадо, Мадрид). Кожна з них не тільки є прекрасно зображеним епізодом з життя, але і наповнена глибоким підтекстом завдяки багатьом деталям, позам фігур, їх розташуванню, освітлення — все це дозволило говорити про загадки в пізній творчості Веласкеса.

Хвороба і несподівана смерть

В 1652 художник був призначений королівським обер-гофмаршалом. Нова посада Веласкеса (у його обов'язки входила підготовка й організація свят при дворі) віднімала багато сил і часу. У 1659 році король присвоює Веласкесу титул лицаря Ордена Сантьяго. У 1660 році, Веласкес відправляється до двору французького монарха, щоб залагодити питання, стосовно укладення між Іспанією й Францією «Піренейського миру», що став завершенням багатолітньої конфронтації двох країн. Суть місії художника, обраного довіреною особою короля Іспанії Філіпа IV, полягала у залагодженні усіх питань з приводу укладення шлюбу між старшою донькою короля Марією-Терезіею і французьким королем Людовиком XIV[15]. Останньою подією у якій Веласкес взяв участь, стало свято на кордоні з Францією, з приводу одруження інфанти Марії-Терезії із французьким королем. Художник повернувся до Мадрида 26 червня, через декілька днів його охопила лихоманка. Незважаючи на зусилля королівських лікарів, 6 серпня 1660 року, на 62-му році життя, Дієго Веласкес помер.

Наступного дня його з почестями, належними для лицаря, похоронили у мадридській церкві Іоанна Хрестителя (ісп. Iglesia de San Juan Bautista). Через рік після смерті, художнику було присвоєно титул — лицар Ордена Сант Яго[16].

Родина Веласкеса

Коло тогочасних митців та прислужників двору було доволі тісним й обмеженим, тому зчаста вони родичалися поміж собою. Така ж доля спіткала Веласкеса та його родину.

Дієго Веласкес чимало часо провів в майстерні (й родині) свого учителя Франсіско Пачеко, відтак він таки захопився його єдиною дочкою Хуаною (1602—1660). Як тільки Хуана Пачеко дійшла зрілого віку, в 1618 році, молодий художник взяв її за дружину. У шлюбі у них народилося дві дочки[17]. — у 1619 році Франсиска і 1620 році Ігнасія (яка за рік померла, в 1921 році). Про Хуані практично нічого не відомо (адже тогочасні жінки залишалися в тіні своїх чоловіків) — за винятком хіба що того, що вона позувала для ранніх релігійних картин Веласкеса. Хуана не довго побивалася по смерті свого знаного чоловіка, оскільки одразу ж злягла й невдовзі померла, і вже 14 серпня, через вісім днів після гучних похорон Веласкеса, була похована у ті й такі мадридській церкві Іоанна Хрестителя. Під час наполеонівський воєн в Іспанії і церква, і могили були знищені французами.

Дослідникам найбільше відомо про старшу дочку Веласкеса — Франциску де Сільва Веласкес-і-Пачеко (1619—1658). Ще за життя Дієго, він видав її заміж за свого найпершого й найвідданішого учня — Хуана дель Мазо, в цьому шлюбі у них народилися п'ятеро дітей. Франциска де Сільва померла незабаром після народження своєї останньої дитини. Одна з дочок Хуана Батиста Мартінеса дель Мазо, Марія Тереза ​​Мартінес дель Мазо-і-Веласкес (1648—1692), що стала одружилася й маркізою де Монтелеоне. Так склалася життєва доля Веласкесів, що саме завдяки цій його внучці їхня родина породичалася з юагатими й королівськими домами Європи. Марія Терезія стала прабабусею Генрієтти Касадо де Монтелеоне (1725—1761), що вийшла у 1746 році заміж за Генріха VI, князя Рейсс-Кострицького[18], через цих своїх нащадків є праматір'ю кількох правлячих в ХХ-XXI століттях європейських монархів: королеви Іспанії Софії, королеви Нідерландів Беатрікс, короля Швеції Карла XVI Густава, короля Бельгії Альберта II, князя Ліхтенштейну Ганса-Адама II, Великого герцога Люксембурзького Анрі.

Біографи-дослідники віднайшли додаткові факти того, що під час однієї з поїздок до Італії відомий і багатий, уже на той час, придворний художник завів інтрижку, звичну в ті часи для вищого кола. З опублікованого в 1983 році документа випливає, що в Італії у Веласкеса народився позашлюбний син Антоніо[19] — але вже після того як майстер поїхав в Іспанію, якого сам Веласкес, ймовірно, так жодного разу і не побачив. Відомо, що восени 1652 року іспанський посланець в Римі виплачував допомогу Марті, матері дитини.

інші мови
Afrikaans: Diego Velázquez
aragonés: Diego Velázquez
asturianu: Diego Velázquez
Aymar aru: Diego Velázquez
azərbaycanca: Dieqo Velaskes
башҡортса: Диего Веласкес
žemaitėška: Diegs Velaskesos
беларуская: Дыега Веласкес
беларуская (тарашкевіца)‎: Дыега Вэляскес
български: Диего Веласкес
brezhoneg: Diego Velázquez
čeština: Diego Velázquez
Esperanto: Diego Velázquez
estremeñu: Diego Velázquez
føroyskt: Diego Velázquez
français: Diego Vélasquez
贛語: 韋拿克
Fiji Hindi: Diego Velázquez
interlingua: Diego Velázquez
Bahasa Indonesia: Diego Velázquez
íslenska: Diego Velázquez
Qaraqalpaqsha: Diego Velázquez
Адыгэбзэ: Диего Веласкес
kalaallisut: Diego Velázquez
Кыргызча: Веласкес
Lëtzebuergesch: Diego Velázquez
Lingua Franca Nova: Diego Velazquez
latviešu: Djego Velaskess
олык марий: Веласкес, Диего
македонски: Диего Веласкез
Bahasa Melayu: Diego Velázquez
Mirandés: Diego Velázquez
norsk nynorsk: Diego Velázquez
Kapampangan: Diego Velázquez
Piemontèis: Diego Velázquez
português: Diego Velázquez
Runa Simi: Diego Velázquez
tarandíne: Diego Velázquez
русиньскый: Дієґо Веласкес
саха тыла: Веласкес Диего
srpskohrvatski / српскохрватски: Diego Velázquez
Simple English: Diego Velázquez
slovenščina: Diego Velázquez
Soomaaliga: Diego Velázquez
српски / srpski: Дијего Веласкез
Kiswahili: Diego Velázquez
татарча/tatarça: Diego Velaskes
oʻzbekcha/ўзбекча: Diego Velázquez
vepsän kel’: Velaskes Diego
Tiếng Việt: Diego Velázquez
მარგალური: დიეგო ველასკესი
Bân-lâm-gú: Diego Velázquez