Давньоанглійська мова

Давньоанглійська мова
Ænglisc, Anglisc, Englisc
Поширена в: Англія
Носії: Немає. У 12 ст. розвилася в середньоанглійську
Писемність: Латиниця, футарк
Класифікація: Індоєвропейські мови
Германські мови
Західногерманські мови
Інгвеонські мови
Коди мови
ISO 639-2 ang
ISO 639-3 ang
Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
давньоанглійською мовою
Ænglisc

Давньоанглійська мова (оригіналом Ænglisc, Anglisc, Englisc) — давня форма англійської мови, що нею розмовляли англосакси та їхні нащадки на теренах сьогоднішньої Англії та півдня й сходу Шотландії з сер. 5 ст. до сер. 12 ст. Також застосовується назва англосаксонська мова.

Належить до західногерманських мов, близька до давньофризької й давньосаксонської мови. Ближча до сучасних німецької й ісландської, аніж до сучасної англійської.

Мала граматичне відмінювання — п'ять відмінків ( називний, знахідний, родовий, давальний та орудний), три граматичні числа ( однина, двоїна й множина) та три граматичні роди (чоловічий, жіночий, середній). Двоїна притаманна лише першій і другій особам і стосувалась групи з двох.

Прикметники, займенники й інколи дієприкметники узгоджуються з іменником за відмінком, числом і родом. Особові дієслова узгоджуються з підметом за особою й числом. Іменники мають численні відміни (подібно до латини, давньогрецької чи санскриту).

Дієслова налічують дев'ять головних дієвідмін (сім сильних і дві слабкі), кожна з численними підтипами, і значну частку неправильних дієслів. Головна відмінність від інших стародавніх індо-європейських мов, зокрема латини, — лише два види граматичного часу (порівняно із шістьма часово-аспектиними формами латини) і відсутність синтетичного пасивного стану (хоча він присутній у готській мові).

Рід іменників був суто граматичний, на відміну від природнього роду в сучасній англійській. Необов'язково граматичний рід збігався зі статтю особи, якщо йшлося про людей. Наприклад, sēo sunne (сонце) належить до жіночого роду, se mōna (місяць) — до чоловічого, а þat wīf (жінка) — середнього (порівняймо з нім. відповідниками die Sonne, der Mond, das Weib).

Історія

Давньоанглійська мова не була непорушною: за 700 років її вжитку, від переселення англосаксів до Британії в 5 ст. і до кінця 11 ст., після норманського завоювання, вона зазнавала змін та іншомовного впливу. Близько 85 відсотків слів давньоанглійської мови вийшли з ужитку, але ті слова, що збереглись, стали в основу словника сучасної англійської мови.

Давньоанглійска належить до західногерманських мов, що вийшли з інгвеонських діалектів у 5 ст. Нею розмовляли на більшості теренів англосаксонських королівств, що згодом утворили королівство Англії. Сюди входили більша частина сучасної Англії, південий схід Шотландії, що протягом кількох століть належав англосаксонському королівству Нортумбрії. Решта острова - Валлія і більша частина Шотландії й надалі розмовляли кельтськими мовами, за винятком зон скандинавських поселень, де у вжитку була давньонорвезька. Острови розповсюдження кельтських мов зберігались також і на деяких теренах Англії: середньовічна корнвольска мова в Корнволі і на сумежних землях Девону, кумбрійська мова трималась імовірно до 12 ст. в Кумбрії, а валлійська мова могла бути в ужитку на англійськім боці англо-валлійського кордону. 

Англосаксонська письменність розвинулась по християнізації Британії наприкінці 7 ст. Найдавнішній збережений текст давньоанглійського письменства — це складений між 658 і 680 Кедмонів гімн (Cædmon's Hymn). Також є обмежений корпус рунічних написів 5 — 7 століть, повні найстаріші рунічні тексти датуються 8 ст. (Франксова скриня).

Із 9 ст давньоанглійська перебувала під потужним впливом давньонорвезької мови, що належала до спорідненої групи північно-германських мов.

Латинський вплив

Чималого впливу на давньоанглійську мову справила латина, що була мовою освіти й дипломатичною лінгва-франка. Значний прошарок освічених письменних людей тієї доби добре зналася на ній. Інколи можливо навіть вказати приблизний час запровадження певних латинських слів до давньоанглійської, спираючись на те, яких типів мовних змін ці слова зазнавали.

Було принаймні три помітні періоди латинського впливу. Перший стосується доби до переселення англів і саксів з континенту до Британії, другий почався з навернення англосаксів у християнство і латина поширилась як мова церкви.

Найбільша ж третя хвиля запозичень припала на часи одразу по норманському завоюванні Англії 1066 року, коли величезна кількість норманських (давньофранцузьких) слів почала впливати на мову. Більшість із цих слів мови ойль походила з латини, розмовної чи класичної; також укорінився значний шар норвезьких слів з мови норманів. Норманське завоювання приблизно відзначає кінець давньоанглійської й настання середньоанглійської доби.

Скандинавський вплив

Другим важливим джерелом запозичення до давньоанглійської мови були слова з давньоскандинавської (давньонорвезької), що розповсюдились унаслідок нападів вікінгів на Британію в 9 — 11 ст. Окрім географічних назв, це були слова базової лексики і слова, що стосувались певних адміністративних аспектів Данелагу (контрольованої вікінгами області данського права — величезних володінь уздовж східнього узбережжя Англії й Шотландії).

Вікинги розмовляли давньоскандинавською (давньонорвезькою) мовою, що мала тісний стосунок до давньоанглійської, бо обидві походили з протогерманської мови. В добу політичної нестабільності й потрясінь звичайним стає змішування носіїв різних діалектів і виникнення спрощеної змішаної мови, тому існує думка, що саме таке змішання давньоскандинавської й давньоанглійської мов пришвидшило занепад відмінкових закінчень у давньоанглійській мові. [1]

Наочне підтвердження цього факту є спрощення відмінкових закінчень спочатку на півночі Британії, а вже пізніше на північному заході — теренах, що зазнали найменшого впливу вікінгів.

Кельтський вплив

Підо впливом панівних ідей англосаксонської історичної спадщини, що переважали в 19 столітті, вважалося, що вплив бритських кельтських мов на англійську мову був незначний, зважаючи на невелике число кельських запозичень порівняно з латинськими й скандинавськими.

Новіша, але все ще ненайпоширеніша думка полягає в тім, що кельтські риси можна розгледіти в синтаксисі пост-давньоанглійської доби — це сталі прогресивні (недоконані простягнуті в часі) конструкції й аналітичний порядок слів, на відміну від германських мов.

Діалекти

Давньоанглійська не була однорідною мовою, вона постала з багатьох наріч і мов народів, що колонізували Британію. Виділяють чотири головні діалекти: мерсійський, нортумбрійський, кентський, вессекський. [2] Кожен із них стосувався відповідного незалежного королівства. Нортумбрію і більшу частину Мерсії завоювали вікінги в 9 ст., а решта Мерсії і Кент увійшли до Вессексу.

По об'єднанні ж англосаксонських королівств у 878 Альфредом Великим місцеві діалекти втрачають свою значущість, але тим не менш зберегаються, а залишки їхні тримаються й досі у сучасній англійській мові.

Безліч збережених документів англосаксонської доби написано діалектом Вессексу, Альфредового королівства. Вірогідно, що із зміцнінням влади постала потреба в стандартизації урядової мови, щоб полегшити керування віддаленими областями королівства. Як наслідок, документи писались західносаксонським діалектом. До того ж, Альфред завзято поширював рідну мову і привіз багатьох писарів із Мерсії, щоб записати неписані до того тексти. [3] 

Ця діяльність сягнула й Церкви, коли Альфред розпочав програму з перекладу релігійних текстів англійською мовою. Ймовірно, що Альфред сам перекладав книжки з латини, зокрема Пасторське піклування (Cura pastoralis) папи Григорія І.  

інші мови
Ænglisc: Ænglisc spræc
asturianu: Inglés antiguu
беларуская (тарашкевіца)‎: Стараангельская мова
brezhoneg: Hensaozneg
català: Anglès antic
čeština: Staroangličtina
Deutsch: Altenglisch
English: Old English
français: Vieil anglais
Frysk: Aldingelsk
Հայերեն: Հին անգլերեն
Bahasa Indonesia: Bahasa Inggris Kuno
íslenska: Fornenska
日本語: 古英語
한국어: 고대 영어
Limburgs: Aajdingels
latviešu: Senangļu valoda
Bahasa Melayu: Bahasa Inggeris Kuno
Plattdüütsch: Angelsassische Sprake
Nederlands: Oudengels
norsk nynorsk: Gammalengelsk
occitan: Anglosaxon
português: Inglês antigo
srpskohrvatski / српскохрватски: Staroengleski jezik
Simple English: Old English
slovenčina: Anglosaština
slovenščina: Stara angleščina
svenska: Fornengelska
Türkçe: Eski İngilizce
Tiếng Việt: Tiếng Anh cổ
West-Vlams: Oudiengels
中文: 古英语
Bân-lâm-gú: Kó͘ Eng-gí
粵語: 古英文