Ганс Райхенбах

Ганс Райхенбах
Ганс Рейхенбах
Ганс Рейхенбах
Народився26 вересня 1891(1891-09-26)
Гамбург
Помер9 квітня 1953(1953-04-09) (61 рік)
Лос-Анджелес
ГромадянствоНімеччина
Діяльністьфілософ, фізик, викладач університету
Alma materШтутґартська вища технічна школа
Гумбольдтський університет Берліна
Університет Ерлангена—Нюрнберга
Геттінгенський університет
Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
ГалузьАналітична філософія
ЗакладГумбольдтський університет Берліна
Штутґартська вища технічна школа
Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі
Стамбульський університет
Відомі учніГіларі Патнем
ЧленАмериканська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки:філософія науки

Ганс Райхенбах (нім. Hans Reichenbach; 26 вересня 1891 — 9 квітня 1953) — філософ науки, просвітитель, прихильник логічного емпіризму. Він заснував Gesellschaft für empirische Philosophie (Товариство емпіричної філософії) в Берліні у 1928 році, відоме як «Берлінський гурток.» До Берлінського гуртка входили Карл Густав Гемпель,  Ріхард фон Мізес, Давид Гільберт і Курт Греллінг. Рейхенбах є автором книги Підйом наукової філософії. У 1930 році Рейхенбах та  Рудольф Карнап стали редакторами журналу Erkenntnis («Знання»). Він також зробив значний внесок у вивчення емпіризму, заснованого на теорії ймовірностей, логіці, філософії та математиці; вивчення понять простору, часу та теорії відносності; аналіз імовірнісних умовиводів у квантовій механіці.[1]

Життя і творчість

Після закінчення середньої школи в Гамбурзі Ганс вивчав цивільне машинобудування у  Штутґартській вищій  технічній школі та фізику, математикуфілософію в різних університетах, у тому числі в Берліні, Ерлангені, Геттінгені та Мюнхені. Серед його вчителів були Ернст Кассірер, Давид Гільберт, Макс Планк, Макс Борн та Арнольд Зоммерфельд. Райхенбах був активістом молодіжних рухів та студентських організацій, публікував статті про університетську реформу, свободу досліджень, а також проти антисемітських виступів у студентських організаціях. Його старший брат Бернгард Райхенбах теж брав активну участь у цій діяльносі і пішов далі, став членом Комуністичної робітничої партії Німеччини, представляв цю організацію у Виконавчому комітеті комуністичного Інтернаціоналу. Він також працював з Александером Швабом у цей час.

Ганс написав платформу Соціалістичної студентської партії Берліна, опубліковану в 1918 році. Партія залишалася таємницею аж до листопадової революції, коли була офіційно заснована, Ганса обрали головою.

Райхенбах отримав ступінь у філософії з Університету Ерлангену в 1915 році, і його докторська дисертація з теорії імовірності під назвою Der Begriff der Wahrscheinlichkeit für die mathematische Darstellung der Wirklichkeit (Поняття ймовірно-математичного уявлення реальності, 1916). Його науковими керівниками були Пауль Гензель та Макс Нетер. Райхенбах служив під час Першої Світової війни на російському фронті, в німецькій армії радіотехнічних військ. У 1917 році він був відсторонений від виконання службових обов'язків через хворобу і повернувся в Берлін. Працюючи фізиком та інженером, Райхенбах відвідував лекції Альберта Ейнштейна з теорії відносності у Берліні з 1917 по 1920 роки.

У 1920 Райхенбах почав викладати у технічному університеті в Штутгарті як приват-доцент. У тому ж році він опублікував свою першу книгу, присвячену філософським висновкам з теорії відносності «Теорія відносності та Апріорні знання», де розкритикував Кантове поняття синтетичного апріорі. Згодом він опублікував Аксіоматизацію теорії відносності (1924), Від Коперника до Ейнштейна (1927) та Філософію простору й часу (1928), остання констатує логічний позитивістський погляд на теорію відносності.

У 1926 році з допомогою Альберта Ейнштейна, Макса Планка і Макс фон Лауе, Райхенбах став доцентом на кафедрі фізики Берлінського університету імені Гумбольдта. Він здобув відомість своєю методикою викладання, оскільки був легко доступним, і його курси були завжди відкриті для обговорення та дискусій. Це було досить дивно для того часу, хоча така практика наразі доволі поширена.

У 1928 році Рейхенбах заснував так званий «Берлінський гурток» (нім. Die Gesellschaft für empirische Philosophie; українською: Товариство емпіричної філософії). Серед членів гуртка були Карл Густав Гемпель, Ріхард фон Мізес, Давид Гільберт і Курт Греллінг. Маніфест Віденського гуртка перераховує 30 публікацій Райхенбаха у бібліографії тісно пов'язаних авторів. У 1930 році він та Рудольф Карнап почали редагувати журнал Erkenntnis («Знання»).

Коли в 1933 році Адольф Гітлер став канцлером Німеччини, Райхенбаха негайно звільнили з посади в берлінському університеті на підставі так званих «Расових законів», через єврейське походження. Райхенбах сам не сповідував юдаїзм, і його мати була німецькою протестанткою, але це не вберегло його від проблем. Потім він емігрував до Туреччини, де він очолив кафедру філософії в університеті Стамбула. Він представив міждисциплінарні семінари та курси з науковими темами, а в 1935 році опублікував Теорію ймовірності.

У 1938 році за допомогою Чарльза В. Морріса Райхенбах переїхав до Сполучених Штатів, щоб зайняти посаду професора на кафедрі філософії університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі. Його роботи з філософських основ квантової механіки були опубліковані в 1944 році, потім Елементи символічної логіки в 1947 році, і Підйом наукової філософії (його найпопулярніша книги[2]) в 1951 році.

Райхенбах допоміг Лос-Анджелесу здобути статус провідної кафедри філософії у США в післявоєнний період. Карл Гемпель, Гіларі Патнем, і Веслі Салмон, мабуть, його найвидатніші студенти.

Райхенбах помер у Лос-Анджелесі 9 квітня 1953, працюючи над проблемами філософії часу і природою наукових законів. У рамках цієї програми він запропонував тричастинну модель часу в мові, включаючи час мовлення, час події і — що особливо важливо — час згадування. Лінгвісти користуються цією моделлю для опису часів дотепер[3]. Результатом цієї роботи стали дві книги, видані посмертно: Напрямок часу та Номологічні заяви і допустимі операції.

інші мови