Військовий переворот 1973 року в Чилі

Державний переворот в Чилі був здійснений 11 вересня 1973 р. армією і корпусом карабінерів. В результаті перевороту було повалено уряд коаліції лівих сил Народна єдність, а президент Сальвадор Альєнде наклав на себе руки [1] [2].

Передумови перевороту

Сальвадор Альєнде, який посів перше місце на президентських виборах 1970 року, не мав підтримки абсолютної більшості виборців. За підсумками всенародного голосування, навіть не дивлячись на отримання від КДБ СРСР 430—450 (за різними джерелами) тисяч доларів на передвиборчу кампанію[3][4], Альєнде набрав 36,6 % голосів, що лише на півтора відсотка більше, ніж його конкурент від правої Національної партії і на 8 % більше, ніж кандидат центристської Християнсько-демократичної партії Хорхе Алессандрі Родрігес[5]. За Конституцією президента з двох кандидатур, які набрали найбільшу кількість голосів, повинен був обрати Конгрес. У Конгресі у «Народної єдності» було 80 місць з 200, у ХДП — 75. 24 жовтня Альєнде був обраний Конгресом президентом, отримавши голоси депутатів фракції ХДП після того, як підписав Статут про конституційні гарантії, узгоджений з християнськими демократами.

Прийшовши до влади, соціалісти, як і обіцяли, стали займатися масовими експропріаціями землі і підприємств. Негайно були націоналізовані всі найбільші приватні компанії та банки. За перші два роки діяльності «Народної єдності» було експропрійовано близько 3500 маєтків загальною площею 500 тис. гектарів землі, в основному поливної, що складало приблизно четверту частину всієї оброблюваної в країні землі[6].

Як тільки стали відомі результати виборів 1970 року, великі скотарі почали забивати худобу, щоб вона не була віднятою новою владою. Зокрема, Скотарська Асоціація Вогненної Землі забила 130 тис. тільних корів і відправила на бойні ще 360 тис. телиць. Інші власники худоби, чиї маєтки простягалися уздовж кордону Чилі з Аргентиною, перегнали свої стада в Аргентину.[6]

В ході націоналізації виникла напруженість у відносинах з США, коли північноамериканські фірми, які вклали великі капітали в мідеплавильному промисловість Чилі, відмовилися прийняти «компенсацію» за відібрані у них підприємства. Були підвищені податки на власників на 50 відсотків[7].

Разом з тим після приходу Альєнде до влади в країні спостерігалося економічне зростання. У 1971 році валовий національний продукт (ВНП) виріс на 8,5 %. У 1972 р ВНП зріс на 5 %. Безробіття скоротилася до кінця 1972 р до 3 % з 8,3 % в 1970-м.

Відсутність у «Народної єдності» парламентської більшості вимагало для стійкості державної влади створення лівоцентристської коаліції з ХДП. Однак через те, що уряд проводив радикальну політику, неприйнятну для центристів, він не мав підтримки ні більшості народу, ані парламентської більшості. Переговори з ХДП зайшли в глухий кут після вбивства ультралівими терористами в червні 1971 року лідера правого крила ХДП Суховича. Після цього ХДП і Національна партія сформували у парламенті різко опозиційну до уряду правоцентристську більшість, а перед парламентськими виборами у березні 1973 створили «Конфедерацію за демократію», яка і здобула перемогу, набравши 55,49 % голосів в Палату депутатів і 57,25 % в Сенат.

З весни 1973 року у Чилі розпочинається економічний застій. Професор Володимир Шевельов зазначає помилки самого Альєнде та кризу в правлячій Партії Народної єдності[8].

Незважаючи на економічне зростання, інфляція становила 22,1 % в 1971 р. завдяки адміністративному контролю за цінами, у першій половині 1972 року зросла до 28 %, у другій половині 1972 року склала 100 %, а в першій половині 1973 року 353 %[9]. Хоча уряд і регулював ціни, проте їхнє зростання не компенсувало збільшення грошової маси, що призвело до товарного дефіциту і розширення «чорного ринку». Економічний стан Чилі ще більше погіршився, коли на світових ринках впали ціни на мідь і відбулася девальвація долара, від курсу якого серйозно залежала експортна економіка країни. У травні 1973 року в президентському посланні конгресу Альєнде писав: "Ми повинні визнати, що виявилися нездатними створити відповідне до нових умов керівництво економікою, що нас захопив бюрократичний смерч, що у нас немає необхідних інструментів для вилучення прибутків буржуазії, і що політика перерозподілу доходів здійснювалася в умовах відриву від реальних можливостей економіки "[8].

З жовтня 1972 року почався масовий страйк вантажоперевізників, котрий практично паралізував транспортне сполучення. Події повільно перетекли у громадянську війну, що не день відбувалося до 30 терактів, які чинила організація « Патріа і Лібертад» (підриви ЛЕП, мостів, залізниць). Ліві екстремісти здійснювали експропріації банків, напади на магазини і поліцейських[10]. Усього ж до серпня 1973 року було знищено понад 200 мостів, шосейних і залізних доріг, нафтопроводів, електропідстанцій, ЛЕП та інших об'єктів. Їх загальна вартість становила 32 % річного бюджету Чилі. Через диверсії навесні загинула половина зібраного врожаю фруктів і овочів, а також кілька тисяч голів худоби.[11]. Терактами, що викликали найбільший резонанс, були вбивство ультралівими терористами лідера правого крила ХДП Суховича в червні 1971 року і вбивство (ймовірно членами «Патріа і Лібертад» військово-морського ад'ютанта президента в липні 1973 року. У червні 1973 відбулася спроба правого військового перевороту Tanquetazo, котру придушили лояльні до уряду військовики. А вже 25 серпня 1973 р. 30 військових моряків захопили радіостанцію і закликали до непокори командуванню флоту. Прокуратура ВМС заарештувала в зв'язку з цим 200 чоловік і висунула звинувачення в змові проти генерального секретаря Соцпартії К. Альтамірано і Гарретона[10].

22 серпня 1973 року опозиційна правоцентристська більшість в Палаті депутатів після тривалої підготовки схвалила (81 проти 47 голосів) «погодження палат» щодо незаконності дій уряду. Президентові Альєнде були пред'явлені звинувачення: в авторитарних устремліннях і прагненні знищити роль законодавчої влади; в нехтуванні рішеннями судів і заступництву злочинцям, пов'язаним з правлячою партією; в замахах на свободу слова, арешти, побиття і катування опозиційних журналістів та інших громадян; в замахах на університетську автономію; в замахах на власність;у незаконному переслідуванні страйкарів; у терорі населення за допомогою озброєних банд; у введенні в освіту марксистської ідеології і т. д.[10][12][13]

ВВП на душу населення за ППС, 1950—2008. Латинська Америка (без Куби) — сірий колір, Чилі — синій колір (в доларах США 2000)
інші мови
Bahasa Indonesia: Kudeta Chili 1973
srpskohrvatski / српскохрватски: Državni udar u Čileu 1973