Арабське повстання (1936—1939)

Арабське повстання
Palest against british.gif
Дата: 1936—1939
Місце: Британський мандат у Палестині
Результат: Повстання придушено. Єврейська імміграція до Палестини різко скоротилась
Сторони
Велика Британія
Flag of the British Army.svg Британська армія
Палестинська поліція
Єврейська поселенська поліція
Єврейська позаштатна поліція
Хагана
Спеціальні нічні загони
ФОШ (загони Хагани)
Ірґун цваї леумі;
«Мирні загони» (сформовані з арабських селян)
Палестинська держава Різні групи палестинських арабів
Військові сили
Британська армія — від 20 000 до 50 000
Єврейська позаштатна поліція та охорона поселень — 20 000
Члени Хагани — 15 000
Поліція британського мандату — 2883
Бойовики Ірґуну 2000
Члени арабських «мирних загонів» — близько 3000
1000—3000 у 1936—37 роках
2500—7500 1938 року (додатково від 6000 до 15 000 осіб брали участь у повстанні спорадично)
Втрати
Британські військовослужбовці:
Убито: 252
Поранено: близько 550
Євреї:
Убито: близько 300
Страчено: 4
Араби: вбито близько 5 000
поранено близько 15 000
Страчено: 108

Арабське повстання відбулось у Палестині у 1936—1939 роках за часів британського мандату.

Передумови

З 1882 року, з початком сіоністського руху, зросла міграція ( «алія») євреїв до Палестини. В результаті, до кінця 1939 року доля євреїв у населенні Палестини збільшилась з 4 до 30 відсотків. Масштаби єврейської імміграції збільшились наприкінці 20-х та початку 30-х років у зв'язку зі зміцненням позицій нацистів у Німеччині: понад чверть євреїв, які приїхали до Палестини в той час, прибули саме звідти. Таким чином, 1939 року в Палестині проживали близько 1 млн. 70 тис. арабів та близько 460 тис. євреїв [1].

У 192030-их роках збільшились обсяги купівлі євреями великих ділянок землі у багатих арабських землевласників, які проживали, як правило, за межами Палестини [2]. Євреї часто виганяли селян-арабів з придбаної землі. Тисячам арабських родин довелось залишити земельні ділянки й переїхати на околиці міст, різко знизивши свій соціально-економічний статус, а ціни на землю в Палестині зросли з 1910 до 1944 року у 50 разів [1].

Прихильність Англії до створення в Палестині «єврейського національного дому», підкріплена мандатом Ліги націй, також хвилювала палестинських арабів, які остерігались створення в Палестині єврейської держави в результаті поступової зміни демографічного складу за рахунок імміграції.

До 1936 року у сусідніх з Палестиною країнах успіху досягнули антиімперіалістичні рухи. Єгипет і Сирія в результаті заворушень і загальних страйків у 1935—1936 роках домоглись вигідних перемовин з Англією та Францією відповідно.

Напруженість між єврейським та арабським населенням Палестини почалась з 1920 року, коли «мусульманський фестиваль» в Єрусалимі у квітні 1920 року після підбурень натовпу та ходи через єврейські квартали, вилився у дводенний погром, в результаті якого були убиті 5 євреїв [3] і 216 — поранені, а їхня власність — зруйнована [4] [5] [6].

1929 року почались заворушення, що супроводжувались єврейськими погромами у містах зі спільним проживанням [2].

У березні 1933 року зібрання впливових палестинських арабів з 500 осіб, скликане у Яффі, засудило британців за продовження єврейської імміграції. Тим палестинським арабам, які продавали землі євреям, зібрання погрожувало бойкотом. 13 жовтня 1933 року Палестинський виконавчий комітет організував одноденний загальний страйк і демонстрацію в Єрусалимі. Демонстрацію жорстоко розігнала британська поліція. 26 жовтня того ж року у Яффі відбулась демонстрація арабів, під час якої загинуло 27 демонстрантів та один британський поліцейський. Палестинський виконавчий комітет відповів проголошенням семиденного страйку та проведенням нових демонстрацій.

інші мови