Алкей

Алкей

Алкей (грец. Αλκαίος, кінець VII - початок VI ст. до н.е.) — давньогрецький ліричний поет, представник монодичної лірики, народився і жив на острові Лесбос в його головному місті Мітіліні. Сучасник Сапфо, найвидатніший поруч з нею еолійський поет.Рідне місто Алкея Мітілена пройшло характерний для тих часів шлях боротьби демосу з аристократією. Боротьба з тиранією на боці аристократії закінчилася для Алкея вигнанням, під час якого він став воїном-найманцем, брав участь у боях у Фракії та Єгипті. Після амністії поет повернувся і навіть замирився і потоваришував із вождем мітіленського демосу, мудрим тираном Піттаком, з яким до того довгий час боровся. До нашого часу дійшло кілька віршів Алкея часів громадянської війни, у яких поет закликав до повстання і боротьби з демосом і Піттаком (т. зв. «Пісні заколоту»).Ще раніше нестриманість і завзятість Алкея виявилися у боротьбі з ненависним тираном Мірсилом, і коли той несподівано помер, бурхливі почуття радості поета вилилися в знаменитих поетичних рядках:Пити, почнемо пить! І сп'яніймо всі,Хоч і не хочеш, пий! Бо вже здох Мірсил!(Пер. Н. Пащенко)У ряді віршів Алкей намагається дискредитувати Піттака, називаючи його «ворогом міста», «виродком вітчизни». У «Посланні Піттаку» поет дорікає йому за те, що той не повернув його з вигнання і повисилав багатьох корисних місту людей. Проте в цих політичних віршах Алкея не можна знайти такої злісної ненависті до демосу та його вождів, як у Феогніда, у нього скоріше відчувається скорбота людини, яка бачить несправедливість і страждає, не маючи змоги чимось зарадити.У кількох фрагментах віршів Алкея з'являється образ корабля, що потрапив у бурю. Один із них вражає своєю поетичністю та глибиною змісту і сприймається як алегорія, хоча поет її так і не розкриває. В описі драматичної епопеї корабля-держави, що от-от має загинути від страшних хвиль-потрясінь і що його намагаються врятувати відважні моряки, відчувається пристрасність почуттів поета. Реалістично і дуже стисло відтворює Алкей відчайдушну боротьбу корабля за своє існування:Не розумію звади поміж вітрів,Шаліють хвилі, линуть сюди й туди...А ми в розбурхану негодуВ чорнім судні серед хвиль кружляєм,Жорстоко гнані нападом бурі злим.Сягають хвилі аж до підніжжя щогл,Вітрило наше розірвалось,Тільки лахміття по вітру має.Але найвище посеред хвиль лихихІще грізніший вал підіймається,Біду віщує нездоланну,Перш ніж боги пристань пошлють нам...(Пер. Г. Кочура)Порівняння корабля з державою виявилося надзвичайно вдалим, особливо в періоди потрясінь. Цей образ перейшов у римську та новітню літературу. Вірш закінчується сумними думками поета про неминучість катастрофи, він висловлює бажання «забути все» і побоювання щодо власної долі.Найчастіше Алкей постає у своїх творах пристрасним і бунтівливим борцем, котрому не завжди щастить. Зазнавав він поразок і на полі бою. Як і Архілоху, йому довелося рятуватися втечею і кинути свій щит. У зверненні до друга він пише:Моїм повідай, що Алкей живий!Та обладунок зник. Вояк аттичнийПовісив, сміючись, мій щит жаданийУ храмі совоокої богині.(Пер. Н. Пащенко)Ще до Алкея лесбоські поети, використовуючи місцеві народні пісні, ввели в монодичний мелос низку нових поетичних прийомів і розмірів. Алкей продовжив цю традицію і залишив т. зв. «алкеєву строфу» — чотиривірш із складною ритмікою, що пізніше зажив чималої слави.Алкеєм був також написаний ряд чудових гімнів, присвячених Ероту, Гермесу, Афіні, Гефесту й Аполлону. До нас дійшли невеличкі їхні уривки, гімн до Аполлона докладно відомий з прозового переказу. Навіть у ньому вражає тонке й проникливе відчуття поетом природи.Пізніші покоління цінували Алкея як одного з найвидатніших ліриків Еллади.Найцікавіші уривки із віршів:Міддю сяє великий дім; є для служби АресовіУ ньому все:І шоломи блискучі є, і, біліючи, китиціВисять на них,Щоб прикрасити голови вояків; і на стінах тамКольчуги скрізь -Захист певний від стріл прудких; на цвяхах шишаки міцніБлищать кругом;Тут і панцири є лляні, там опуклі та вигнутіЩити лежать;Ось халкідські мечі й списи, пояси бойові такожЗнайдуться тут.Все зготовлене, все тут є. Пам'ятаймо ж про діло те,Що ми почнем. — переклад Г. КочураНе розумію звади поміж вітрів.Шаліють хвилі, линуть сюди й туди...А ми в розбурхану негодуВ чорнім судні серед хвиль кружляєм,Жорстоко гнані нападом бурі злим.Сягають хвилі аж до підніжжя щогл,Вітрило наше розірвалось,Тільки лахміття по вітру має.Але найвище посеред хвиль лихихІще грізніший вал підіймається,Біду віщує нездоланну,Перше ніж пристань боги пошлють нам... — переклад Г. КочураАні башти грізні, ані камінний мурПорятунку не можуть дать:Найміцніша стіна - нарід озброєний. — переклад Г. КочураБіль гіркий колись переніс, говорять,Цар Пріам з дітьми через твій, Єлено,Злочин, як спалив Іліон священнийЗевс-громовержець.Не з такою в колі богів весілляЕакід справляв, а з палат НереяВ дім Кентавра він заманив любов'юДівчину ніжну.Так колись Пелей на дівочім станіПояс розв'язав і жаданим шлюбомПоєднались він і дочка найкращаБога Нерея.Рік минув - родився півбог безстрашний,Син білявий в них, жеребців погонич,А з вини Єлени в боях фригійціКров'ю стікали. — переклад А. СодомориІ день, і ніч веселощів повен дім:Під п'яний крик наповнює він собіВином незмішаним бокали;Що там закони! Він п'є-гуляє.Такі розваги дикі любив і цей,Як лиш добився почестей - ось тодіБезжурно пив вино гуляка.Тільки бокал стукотів об днище.І ти, такої матері син, зумівЗдобути славу добру і почесті,Які повинні мати людиЗ чесним ім'ям благородних предків. — переклад А. СодомориЗ краю світу прийшовНа батьківщину ти.Меч з собою приніс,Вірний в бою тобі.Рукоятка йогоЗ кості слоновоїУ каймі золотій.Ним вавилонянамТи безстрашно служив -Виручив їх з біди.Перемігши в боюВелетня,- ростом вінЛіктів п'ять досягав.-А.Содомори Землі ділянку добру на виднотіЛесбійці спільно виділили для всіх.На ній жертовники на славуТам спорудили богам безсмертним.І Зевса-батька кликали, і тебе,Богине Геро, матір прославленуВсього живого, третім з нимиКликали у молитвах Діоніса.То ж нині вчуйте ви і мої слова,Якими вас благаю - звільніть менеВід мук нестерпного вигнання,Край покладіть ви моїм нещастям.А сина Гірри нині настигне хайРука Еріній мстивих: колись із нимМи кров'ю жертви поклялисяВ дружбі і вірності непорушнійАбо у чорну землю лягти усімУ битві з тими, хто управляв тоді,Або самих їх перебивши,Врешті народ від страждань звільнити.Та він, пузатий, совість утративши,Глухий душею, клятви священні тіПід ноги кинувши нахабно,Місто і нас, мов хижак, шматує. — переклад А. СодомориДо СапфоСказати дещо хочу тобі одній,Але, як тільки глянеш на мене ти, -Уста мої змикає сором,Перед тобою стою безмовний. — переклад А. СодомориВідповідь СапфоКоли б твій намір чистий і добрий був,Тоді б і слово легко злетіло з уст,І вниз очей не опускав би,Сміло сказав би, чого бажаєш. — переклад А. Содомори

інші мови
aragonés: Alceo
беларуская: Алкей
български: Алкей
dansk: Alkaios
Esperanto: Alkajo
eesti: Alkaios
estremeñu: Alceu
فارسی: آلکایوس
suomi: Alkaios
עברית: אלקאיוס
hrvatski: Alkej
հայերեն: Ալքայոս
Bahasa Indonesia: Alkaios dari Metilene
Ido: Alkaios
íslenska: Alkajos
italiano: Alceo
ಕನ್ನಡ: ಆಲ್ಸೀಯಸ್
Latina: Alcaeus
latviešu: Alkajs
македонски: Алкеј
монгол: Алкей
Nederlands: Alkaios
norsk: Alkaios
português: Alceu de Mitilene
română: Alceu
русский: Алкей
sicilianu: Alceu
srpskohrvatski / српскохрватски: Alkej
svenska: Alkaios